Історії з життя
Вона знову приходила до мене у сні. Водила все тією ж дорогою. Прокинувшись, намагаюся пригадати, що вона мені розповідала. І не можу. Залишається тільки відчуття, тепле відчуття її
Багряне листя тихо опускалося додолу. Воно замітало сліди ще вчорашнього літа, теплих, погожих днів, закутавши перехожих у теплі светри, розмалювавши на їх обличчях сум, а на декотрих –
Лора дуже пишалася своїм ім’ям. Адже як співзвучно: Лора і флора. Повністю уособлювало її улюблене заняття. Працювала дівчина в квітковому магазині. В кожен букет вкладала часточку своєї душі.
— Доброго дня, — я почула в слухавці нерішучий жіночий голос — Ви Анна Миколаївна? Мама Саші? — Так. — Будь ласка передайте йому, щоб терміново приніс мені
У мене молода свекруха, Марина Петрівна, їй всього 40 років. Вона рано вийшла заміж і вже в 18 років стала мамою, нapoдивcя мій чоловік Рома, а через рік
До Іванни з Миколою довго не прилітав лелека. Жінка вже й не сподівалася колись пізнати радість материнства. Тому, коли через тринадцять літ з’явився на світ синочок – Євгенчик,
Нічна гроза давалася взнаки. У повітрі пахло вранішньою прохолодою, а у дворі ще стояли дощові калюжі. За матеріалами – Наш День. Сергійко лиш визирнув у вікно, й одразу
Анні тридцять чотири роки. Вона з тих «понаїхавших» до столиці: живе тут уже десять років, працює, знімає квартиру. Зовсім не шикує, грошей у неї вистачає впритул, від зарплати
– У сина був день народження в минулий четвер, два роки виповнилося! – розповідає тридцятирічна Марія. – Свекруха напросилася в гості ввечері, після роботи. Прийшла з подарунком, малюка
– А ти поплач, поплач легше стане. І ми поплачемо з тобою! Подруги обіймали Олесю за плечі, гладили по голові, наче малу дитину. Вона тяжко зітхала. За деякий