Історії з життя
Мені набридло опускати очі, коли мова заходить за моє особисте життя. – Ого, ти забрала чоловіка з родини!, – завжди таке чую, – Як ти могла? І це
І чого вона від нього ще хоче, питається! Донька надумала від чоловіка свого іти, повідомила мені новину, а я мало по стіні від несподіванки не сповзла. А причина?
Все ускладнюється ще й тим, що ми живемо зараз за кордоном, обоє евакуювалися та намагалися знайти себе в чужій країні. Ми працювали не по професії, бо були менеджерами
– Ти в квартирі живеш! Ти не косиш і не ореш. Який господар? – Я тут ніякого права не маю! – Вибач, але займати пів години туалет –
В моїй голові просто не вкладається: проміняти кар’єру в місті, достаток на життя в селі з чужими дітьми! Отак нам донька віддячила за всі наші зусилля. Я відчуваю
Я не могла зрозуміти, що я чую, я не могла усвідомити тих слів – як це дякувати? За що дякувати? Я не сплю ночами вже який місяць і
Мама зателефонувала знову із проханням тим же. Я вже й сама мало сльозу не пустила, як пояснити, що я не можу їй допомогти. Я тут лиш півтора року
З чоловіком ми у розлученні вже п’ять років. За цей час він знайшов собі іншу жінку та зміг побудувати своє щастя. А от коли доля і мені всміхнулась,
Того дня ми вже й їхати зібрались і до машини сіли із ріднею попрощавшись, як бачу – мама в погріб пішла. Мені аж цікаво стало, що то вона
В мої роки не дякує Богу, що все у нас є, що біля дому господарку обходить, а дивися, що собі надумав! Ми з Петром жили добре, поки всі