Історії з життя
Олена Петрівна їхала в автобусі до сина. Сьогодні в її онука день народження. Вирішили відпочити родиною і привітати малюка. Вона сиділа біля вікна, спостерігаючи, як у квартирах спалахують
Я стояла в тому парку, в очах було темно. Мій чоловік, Андрій, тримав за руки наших дітей — Софію та Артема — і йшов до лавки, де чекала
Я нічого такого не хотіла, я лиш вирішила бути соціально активною, бо вже навіть мій чоловік каже: «Що ти в тому Фейсбуці сидиш, хоч би раз якесь фото
— Я не можу більше так жити! Ти привів у наш дім абсолютно сторонню людину, і це все змінює! — вигукнула я, намагаючись стримати тремтіння в голосі, дивлячись
Коли з кухні долинув легкий стук, а за ним гуркіт падаючої полиці та дзвін розбитого посуду, Соломія навіть не здригнулася. Дівчина лише ледь усміхнулася й похитала головою. Усмішка,
— Ти дуже не гостинна господиня? — вигукнула моя свекруха Галина Семенівна, її голос тремтів від обурення, коли я відмовилася пакувати залишки їжі для її подруг. — Невже
Перше вересня для мене завжди час спогадів, не завжди приємних, а як взяти до уваги, що мене в школу збирала бабуся, то зрозуміло чому. Мама ніяк не може
Мороз грянув зненацька… За нашими мірками, не так уже й страшно – усього мінус пʼятнадцять за Цельсієм. Але осінь до останнього балувала теплом. І ось — мороз. І
— Синку, приходь на наше родинне свято сам, без Анни, бо вона там тільки заважатиме, — сказала Ольга Іванівна, дивлячись на Сергія з такою впевненістю, ніби оголошувала про
Коли я відкрила двері і побачила самовпевнену посмішку Софії, що стояла на порозі мого дому, серце завмерло від передчуття неприємностей. Ця посмішка нагадувала мені дитинство, коли вона планувала