Історії з життя
Сваха стояла і заплітала язиком за зуби, що їй треба на хліб. Зазвичай, я простягала гроші і на тому було по справі, але цього разу я закрила двері
Я дивилася на свого сина, який сидів навпроти мене за кухонним столом, і мені було неймовірно прикро. Його обличчя було блідим, очі втомленими, а руки тремтіли, коли він
— Ви жартуєте, правда? — я ледь стримувала нервовий сміх, тримаючи на руках нашу маленьку Софію, якій щойно виповнився рік. — Мамо, ви ж розумієте, що в нас
Я не сумнівалася, що так буде, бо завжди був Славко такий – на дрібниці роздує суперечку, а далі до матері біжить за підтримкою. Того вона тепер і махає
Мені здавалося, що я знаю чоловіка, як облупленого, але він таки мене здивував. Подумати лишень, я, яка передбачала його настрій по кроках, не змогла передбачити цього. Отак сиділа
Я все життя мріяла про велику, дружну родину. Виросла в інтернаті, де свят не було, лише сірі будні, тож у моїх мріях зароджувалася картина: затишний дім, святковий стіл,
– Ану подай хліба! – невдоволено бурмотів Степан Іванович. – Скільки ще чекати? Борщ уже охолов! Не люблю я ледь теплий. – Несу, Степане, несу. Ось, свіжого тобі
— Я поїду на відпочинок без тебе! Мені потрібна перерва від тебе і від наших дітей! — твердо заявив чоловік, не підозрюючи, який сюрприз на нього чекає. Олена
«Коли ж це нарешті закінчиться, я вже не можу!» — Богдан з роздратуванням дивився на гору немитого посуду, що залишилася в раковині. Кілька секунд він розмірковував над усім,
«Нічого особливого, просто розбіжися і стрибай», – підбадьорював мене Тарас. І попри те, що ноги мої тремтіли, я бігла і пірнала у воду, уявляючи його задоволену посмішку, що