Історії з життя
– Олено, якщо ти так довго збиратимешся, то ми потрапимо в затори! – Іван виніс до машини ще одну партію валіз і, здається, почав нервувати. – Іване, ну
Я їхала з медичного центру, сповнена радості. Щойно спеціалісти підтвердили: я при надії! Сім років ми з Тарасом мріяли про дитину, витримували невдачі, але я не втрачала віри.
Літо, на дворі двадцять другий рік, Олена зранку готується на кухні. Свято все ж, іменини. Діти та онуки неодмінно прийдуть привітати. Хоч діти й кажуть, що все принесуть
Це було віддалено схоже на сватання, скоріш за все на прицілювання, чи бува не здешевили, і судячи зі слів майбутньої свахи, то таки так. Коли наш син сказав,
Я сиділа за кухонним столом, коли задзвонив домофон. Ми з Олегом планували їхати на дачу з дітьми, але несподіваний гість змінив усі плани. Відчинивши двері, я побачила тітку
Сім’я переїжджала в нову квартиру. Білий, старий кіт, якого звали Сніжок і який ріс разом із дітьми, залишився тепер із дідусем і бабусею. Вони не дуже його любили.
Морозне повітря посріблило тіні багатоповерхівок. День уже схилився за полудень, але сонце ще ковзало обличчями, шукаючи, за що зачепитись – за усмішку, за добрий погляд, за щось живе.
Мені було 20, коли з’явилась моя Соломія. Ми завжди були нерозлучні — разом мандрували Карпатами, сміялися над дурними жартами, ділилися таємницями. Подруги казали, що ми більше схожі на
Василь дивився на вікна Лариси, впевнений, що в таку ранню годину його ніхто не бачить. Вже звик отак криючись їздити сюди, залишав машину аби ніхто не побачив в
Олена вже кілька років жила сама в невеличкій хатині на околиці села. Втім, коли жінка чула подібне на свою адресу, їй ставало смішно: – Та хіба ж я