Головна

Історії з життя

– Усе, не бери до серця, немає – то й немає, купимо інше, зрозуміла? Та й обійдемося якось, – сказав Тарас, бачачи, як засмутилася Олена. – Це все наживне, ходімо до машини. Сніг он який валить, темніє, а дорога важка.
Історії з життя 0
– Тарасе, багажник! Відкрився багажник, зупини машину! – гукала Олена, але вже відчувала, що все пропало. Речі на ходу висипалися з багажника на трасу, і машини, що їхали
Яєчню! — пирхнула вона. — Нормальні господині борщ варять, а ти тут яйця смажиш, як у кафе якомусь. І ще воду переводиш, чайник по три рази на день грієш!
Історії з життя 0
Я сиділа на лавці біля будівлі, стискаючи в руках сумку, коли почула, як свекруха, Олена Григорівна, шепоче моєму чоловікові Тарасу: — Вимагай половину будинку, Тарасе! Ви ж у
Олено, не лізь у моє життя, – казав він мені, коли я намагалася його напоумити. – Я сам знаю, як жити
Історії з життя 0
Мій син, його дружина і моя рідна внучка Лера влетіли до моєї квартири з обуреними обличчями. “Мамо, як ти могла відписати квартиру Валі? Вона ж тобі ніхто, а
Дружина слухала з недовірою. Щось її бентежило: чи то незвичайний блиск в очах, чи дивні – якісь нові інтонації в голосі? Чи те й інше разом?
Історії з життя 0
На роботі з’явилася молода колега. Під час обіду вони опинилися поруч у їдальній кімнаті. І вона раптом взяла й пригостила його тістечком. Чомусь одночасно – розсміялися. Буває таке
Знаєте, що я зрозуміла за ці роки? Не можна будувати стосунки з жалю чи обов’язку. Це не щастя — ні для нього, ні для мене. Ви хочете, щоб я прийшла і що? Стала його підтримкою? Доглядальницею? Це нечесно
Історії з життя 0
Дзвінок пролунав, коли я сіла смачно поїсти. Голос невістки в слухавці тремтів від подиву: «Мам, до тебе приходила якась жінка. Літня, наполягала на зустрічі. Я сказала, що ти
Я не знаю, де донька почула про це, може, почула, як ми з чоловіком це обговорюємо, чи сама здогадалася. Я питала батьків прямо чи вони їй щось казали. Але ті запевняли, що ні.
Історії з життя 0
Я не знаю, де донька почула про це, може, почула, як ми з чоловіком це обговорюємо, чи сама здогадалася. Я питала батьків прямо чи вони їй щось казали.
Мамо, ми з Юлею вирішили жити окремо. Не в сенсі переїжджати, а ну, готувати й усе інше — окремо. Завтра привеземо свій холодильник
Історії з життя 0
Я сиділа на кухні, тримаючи в руках чашку з охололим чаєм, коли почула, як грюкнули вхідні двері. Мій син Олег, із похмурим обличчям, увійшов до кімнати й тихо
Бачте, я його обтяжила сім’єю. От він і такий – через мене. Гроші на життя я отримувала від батьків і свекрухи, підробляла сама. Але коли у домі таке коїться, важко зібратись до купи, дуже важко
Історії з життя 0
Сльози котилися по моїх щоках, коли я дивилася у вікно на засніжену лавку, де сидів мій чоловік, Олег, тримаючи в руках якийсь зіжмаканий пакунок. Він говорив щось незрозуміле,
Дивлюся у вікно і бачу Половинку. Чоловіка. Самого. Іде так, ніби кожен крок вартує величезних зусиль. Під ногами слизька каша з листя і болота. Обережність у кожному русі. Тримає щось загорнуте в газету
Історії з життя 0
Перший під’їзд нашого будинку – це їхня територія. Літня пара, яку я ніколи, чуєте, ніколи не бачила окремо один від одного. Вони як один організм на чотирьох ногах.
– Слухай, а може, ти до Микити летів? – продовжував розмову зі своєю знахідкою Тарас. – Він ще чоловік молодий, щойно на пенсію вийшов. Трактор у нього, кому картоплю, кому сіно – всі до нього. І машина в нього є
Історії з життя 0
От тобі й на, Господи милостивий, звідки ж ти звалився на мою голову! Оце так диво! І як ти зовсім не змерз у своїй сорочині тоненькій! Ангеле, оце

You cannot copy content of this page