Історії з життя
Характер у мене не ніжний, а доволі командирський, у мене все має бути по-моєму і без ніяких обмовок. Я так дітей ростила і чоловіка так тримала. Мирону було
Ми з чоловіком прожили в селі п’ятнадцять років, фактично все життя будували цю дачу, бо вирішили, що залишимо синові квартиру. Квартира, то так голосно сказано, а то була
А я перепрошую, а я виварюю їсти та в очі заглядаю: Вибач, коханий, мама скоро передумає, коли зрозуміє, який ти хороший. Вже у нас двоє діток, але мама
.Мені було сорок два роки, коли Павло закохався в двадцятивосьмирічну жінку. Якось вмовляти чоловіка, просити одуматися, подумати про дітей, не виходило. Він вперто йшов до неї. А я
Віктор винить мене в тому, що я його родину зруйнувала, але бачить Бог, він мені подобався більше, коли був одруженим! Та я тільки за те була аби він
Я не очікувала, що у цій ситуації мене діти прямо на руках носитимуть, але й такого ставлення уявити не могла. Коли ж я зі стаціонару додому повернулась, то
Але ж ми так хотіли дитину, я хотіла, я п’ятнадцять років на це диво чекала, а тепер стою перед вибором, який дуже важкий. Почалося все з непорозуміння, я
Сімейної “наради” не вийшло, бо ж кожен мав на ситуацію свою точку зору. Сестри лиш головами хитали і кожна говорила, що лиш і може, що скинути тисячу гривень
Мені дзвінок сестри був дуже неприємним. Ніна говорила і говорила, а я чути її виправдань не могла. Та й як можна спокійно розмовляти із людиною, яка так вчинила
Я була в чоловічому оточенні, два сини і чоловік, але не почувалася від того захищеною чи любленою. За всі тридцять п’ять років шлюбу я те й робила, що