Історії з життя
У глибокій скорботі заходили люди у невеличку хатину на краю села, аби попрощатися з моєю мамою. Ще за вечерею ми разом сиділи за столом, вона жартувала, розпитувала про
Ну от скажіть мені, люди добрі, хіба я багато просила? Кожна мати мене зрозуміє. Коли ти сама, без чоловіка, витягуєш сина, віддаєш йому всю душу, кожну копієчку, ночами
Її звали Оксана і вона ніколи не була в горах, хоч і жила на Прикарпатті. Чому її тут на буряках називали гуцулкою – не розуміла. Але далі її
— Розумієш, Галю, я спочатку теж думала, що моя донька Світлана просто капризує, — сказала я своїй давній подрузі, наливаючи нам у чашки теплий липовий чай. — Коли
— Ой, сину, сину… Як же добре, що ти тоді не встиг зробити ту найбільшу помилку у своєму житті, — сказала я, підливаючи Андрію гарячого чаю у велику
Я й досі пам’ятаю, що її звали тітка Неля. Вона зазвичай гримала на всіх через немиту підлогу і змушувала дівчат ховати особисті речі в тумбочки, чомусь довго стояла
Купую собі цей невеликий оберемок першоцвітів сама. Просто на зупинці, біля критого ринку, де торгують з розкладних столів. Вони вогкі, загорнуті в газету, щоб не обвітрювалися на лютневому
Пензлі стояли в літровій скляній банці. Я витерла пальці об край старого махрового рушника, який давно перетворився на ганчірку для виправлення помилок. Пахло розчинником і вивітрілою кавою. З
Я прокинулася від власного крику, важко ковтаючи повітря. Серце калатало десь у горлі, а сорочка на спині стала зовсім мокрою. Знову той самий сон. Світлий, майже прозорий силует
Залишати квартиру, де прожито п’ять років, виявилося дивно легко. Склала дві валізи, застебнула замки, перевірила, чи не забула на полиці у ванній зубну щітку — і все. Жодних