Головна

Історії з життя

Під час першої лекції Олена кілька разів ловила себе на тому, що дивиться не на студентів, а на свою сумку, яка стояла біля кафедри. Під час перерви вона навіть дістала конверт, але не відкрила. «Може, це документи… Або чиєсь звернення…»
Історії з життя 0
Того ранку Олена, як завжди, поспішала на роботу. В одній руці тримала ключі від машини, у другій – термогорнятко з кавою, яка вже встигла трохи охолонути. Проходячи повз
— Ну… добре, — нарешті вимовила Оксана, долаючи перше заціпеніння. — Заходь, Надю. Роззувайся, ось капці. Артеме, візьми її куртку, повісь ближче до батареї, вона ж наскрізь мокра. Йдіть у кімнату, я зараз накрию на стіл.
Історії з життя 0
Сніг сипав так щільно, що двірники на лобовому склі ледве встигали скидати важкі білі пласти. Артем крутив кермо, намагаючись втримати машину в глибокій колії, яку пробили вантажівки. Минуло
Я приїхала на хутір. Від нашого старого дому, де колись минуло все моє дитинство, фактично нічого не залишилося. Але коли я зайшла за межу колишнього паркану, в грудях у мене все просто стислося. Хтось усе-таки приїхав із бензопилою й начисто зрізав увесь садок.
Історії з життя 0
Я приїхала на хутір. Від нашого старого дому, де колись минуло все моє дитинство, фактично нічого не залишилося. Але коли я зайшла за межу колишнього паркану, в грудях
— Розумієш, Оксано, дружини не стало, але мені все ще важко, — говорив він, дивлячись у вікно. — Ми прожили разом багато років. Мені потрібен час, щоб остаточно звикнути до цієї думки, змиритися. Будь ласка, не квап мене. Мені дуже добре з тобою, але я поки не готовий до спільного побуту в одній хаті.
Історії з життя 0
Тоді, наприкінці грудня, місто виглядало занадто метушливим. Я йшла вулицею й зачіпала плечима перехожих, які кудись поспішали. Люди сміялися, щось обговорювали на ходу, обирали подарунки в яскравих вітринах
— Я не збираюся витрачати свої єдині вільні дні на поїздки і допомогу по господарству. Мені потрібен повноцінний відпочинок. Ми з колегами краще поїдемо за місто, посидимо на природі, поспілкуємося в неформальній обстановці. Там я дійсно відпочиваю від цього постійного напруження.
Історії з життя 0
Андрій швидко йшов уздовж довгого паркану, раз у раз дивлячись на екран мобільного телефону. Хвилини стрімко минали, а до робочого місця залишалося пройти ще кілька кварталів. На роботі
— Ти вкрав моє життя, — сказав Ігор тихо, але так, що в Сергія мороз пішов по шкірі. — Ти забрав мою дружину й мою дитину. Я думав, ти мені друг, а ти просто скористався моментом, поки я був там.
Історії з життя 0
Сергій сидів на табуретці і крутив у пальцях мідну гайку. На столі лежала розібрана настільна лампа. З вулиці не доносилося жодного звуку — ні гавкання собак, ні шуму
— Леоніде, я зустріла іншу людину, — сказала вона, стоячи в коридорі з валізою. — Ми з тобою різні люди, і наше спільне життя було помилкою. Я звільняюся з роботи й переїжджаю.
Історії з життя 0
Я сиділа біля вікна й перебирала коробку зі старими речами, які давно слід було викинути. У моїх руках опинилася стара листівка, на якій розмашистим почерком було написано кілька
— Андрію, є дещо, про що ми ніколи не говорили, — почала я, затинаючись. — Моє життя трохи складніше, ніж здається на перший погляд.
Історії з життя 0
Історія ця почалася три роки тому, коли мій колишній чоловік просто зібрав речі й пішов. Пам’ятаю, як сиділа на кухні, дивилася на закипілий чайник і не знала, що
— Артур дома, з гостями, — мій голос прозвучав глухо і якось відсторонено. — А я пішла. Назовсім, Віро. Можна я у тебе побуду?
Історії з життя 0
Я стояла в коридорі, спираючись спиною на холодні вхідні двері. Мої пальці заклякли так, що я не могла самостійно розстебнути ґудзики на зимовому пальті. Навіть не вірилося, що
Слухайте сюди, Олено Іванівно, — карбувала вона кожне слово, нахиляючись до самого обличчя старої жінки. — У моєї доньки тепер ІНША родина. У неї є нормальний батько, який купує їй усе, що вона забажає. І у неї є ІНШІ дідусь із бабусею — люди інтелігентні, заможні, які забезпечують їй майбутнє і гарні зв’язки
Історії з життя 0
Вогке липневе повітря вечора важко висіло над кухонним столом, де старенький чавунний чайник безперервно випускав густий, шиплячий струмінь гарячої пари. Олена сиділа, охопивши обома долонями потерту фаянсову чашку

You cannot copy content of this page