Історії з життя
У кухні панувала тиша, тільки годинник на стіні тихо цокав. За вікном мрячив холодний осінній дощ, краплі повільно стікали по склу. Оксана стояла біля плити, помішувала каструлю з
— Перепрошую… тут живе Ігор Кравченко? — на порозі стояла незнайома дівчина, бліда й розгублена. — Так… а ви до кого? — насторожилась господиня. — Ви йому… мама?
У вітальні лунав дзвінок у двері, а за столом уже панувала напруга. — Ні, досить! — різко сказала Лариса, дивлячись на чоловіка. — Я більше не можу терпіти.
Дощ нарешті вщух, залишивши по собі тільки важку вологу, що висіла над дорогою. Хмари розповзалися неохоче, відкриваючи бліде небо, а на листі акацій тремтіли великі краплі, у яких
Сьогодні я знову побачила її на порозі. Вікторія Павлівна стояла з тим самим виглядом людини, яка щойно випадково йшла повз і вирішила зайти. У руках — пакет із
У вітальні стояла Оксана перед дзеркалом і розглядала себе. Темна водолазка, вицвілі джинси, волосся зібране в швидкий хвіст. Вона провела пальцями по щоці, помітила тонкі зморшки біля очей.
У квартирі в Ольги Вікторівни пахло так, як ніколи не пахло в їхній з Ігорем панельці: свіжим воском для паркету, легким ароматом старих книжок і насиченим духом грибного
— Ти що, з глузду з’їхав? — голос Лариси тремтів, коли вона стояла посеред кухні на дачі. — Ми вас пустили сюди на пару місяців, а ви тут
Віталій скинув кросівки біля порога й одразу подався в ванну. Почулося, як потекла вода, брязнула мильниця. Оксана витягла з духовки курку з картоплею, акуратно розклала по тарілках. Звичайний
Той дзвінок застав мене зненацька. Був пізній вечір, я якраз збиралася вкладати дітей, коли екран телефона засвітився іменем Інни. Ми не те щоб близько товаришували, але іноді зідзвонювалися,