Головна

Історії з життя

— Надю, ну навіщо ти так перед ним вислужуєшся? — казала я їй, коли ми сиділи у неї в кімнаті. — Ти ж дівчина. Не можна так бігати за хлопцем і дивитися йому в рот. Він же навіть не дякує тобі людськи, приймає це як належне.
Історії з життя 0
Ми з Надею зростали на одній вулиці. З дитинства разом бігали до річки, сиділи на дерев’яній лавці біля нашого паркану, ділилися всіма дівочими таємницями. Надя була дівчиною прямою,
– Надія завжди тримала чайний сервіз на верхній полиці з правого боку, – сказав Вадим, підходячи до шафи і переставляючи мій посуд на інше місце. – Вона вважала, що так набагато практичніше і посуд не займає зайвого місця. Поверни все так, як було раніше.
Історії з життя 0
Коли ми вперше зустрілися з Вадимом, він був удівцем вже три роки. Я теж почувалася повністю готовою до створення нової сім’ї, оскільки мої власні попередні стосунки давно залишилися
— Слухай мене уважно, Аню. Ти нічого не бачила. Зрозуміла? Толик зараз знову за кордоном на будівництві. Його немає місяцями. Я молода жінка, мені нудно сидіти самій у селі. Мені потрібні увага, подарунки й живе спілкування.
Історії з життя 0
Під час навчання в інституті я добре усвідомлювала, що особливої уваги від хлопців мені чекати не варто. Я була непримітною, тихою дівчиною з темним волоссям і звичайним обличчям.
— Я не обіцяю, що все буде легко, — сказав він. — У тебе діти, у мене свої звички. Доведеться звикати одне до одного.
Історії з життя 0
У селі про Мирона заговорили ще до того, як він устиг розкласти речі у своїй хаті. Повернувся чоловік із моря не сам, а з жінкою, яку раніше ніхто
«Богдане. Ми давно стали чужими людьми. Думаю, нам треба розійтися, поки ми ще маємо шанс окремо зустріти свою долю. Не хочу більше жити так, як жили останні роки. Хата моя, батьки залишили її мені, тому збирай свої речі й виїжджай. Я повернуся ввечері».
Історії з життя 0
Богдан сидів на веранді, тримаючи в руках аркуш, який знайшов на столі. Він перечитував записку вже втретє, хоча кожне речення запам’ятав після першого читання. «Богдане. Ми давно стали
Того дня на зупинці він уже не був схожий на хлопця, якого я пам’ятала. Охайний, упевнений, у хорошому пальті, з новим телефоном у руці. Він запитав, чи далеко я їду, а я відповіла, що до села.
Історії з життя 0
Я побачила Назара на зупинці й одразу відчула, що не хочу туди підходити. Він стояв біля лавки, тримав у руці стару спортивну сумку і дивився просто на мене.
Після народження дітей я звільнилася з роботи. Спочатку думала, що повернуся через кілька років. Потім син пішов до школи, донька була маленькою, потім виникли інші справи. Андрій працював за кордоном і казав: — Навіщо тобі зараз за копійки працювати? Діти ж потребують мами.
Історії з життя 0
Коли я отримала від чоловіка повідомлення про розлучення, то спочатку подумала, що він жартує. Ми прожили разом майже двадцять років, виховали дітей, мали квартиру, дачу, звичний порядок у
Минуло вже кілька місяців відтоді, як тато зібрав свої речі й залишив родину. Настя досі пам’ятала той ранок, коли батько мовчки складав сорочки у велику чорну валізу, а мати сиділа на табуретці на кухні, закривши обличчя долонями.
Історії з життя 0
Настя сиділа за письмовим столом у своїй кімнаті і тримала в руках олівець. На білому аркуші паперу поступово з’являлися обриси великого двоповерхового будинку з високим парканом. Це був
— Тепер ти житимеш у цій частині будинку, — буденним тоном мовив він, ніби йшлося про перестановку меблів. —Завтра сюди переїжджає Лілія.
Історії з життя 0
Я дивилася, як Роман перетягував мої коробки із взуттям, зимові пальта й навіть туалетний столик із дзеркалом. Усе моє життя тепер купами лежало на дивані та стільцях. —
Якось у мене просто увірвався терпець. Після чергової шоколадки, підкинутої прямо на мій стіл перед початком пари, я пішла до декана. Я довго говорила про дисципліну, про несерйозних студентів, які заважають навчальному процесу, і про те, що на факультеті треба навести лад. Декан слухав мене, кивав із розуміючим виглядом, обіцяв розібратися.
Історії з життя 0
З самого ранку все валилося з рук. Спочатку я умудрилася розбити улюблене керамічне горня, з якого щодня пила ранковий чай. Осколки розлетілися по всій підлозі, і мені довелося

You cannot copy content of this page