Моя дочка вийшла заміж за гарного чоловіка. Довгий час вони були щасливі у шлюбі. Дочка і зять виховували двох хлопчаків погодок. Все було добре, поки жива була його мама. Чоловік моєї дочки дуже важко переніс цю втрату. Одного разу я помітила, що він став перехиляти зайвого. Я запитала дочку, як часто це відбувається? Але вона запевнила мене, що мені здалося і у них все в порядку. Ми живемо окремо один від одного. Але я часто приходжу в гості до онуків або забираю їх до себе.
Якось на вихідних хлопчики гостювали у мене. Вони мені й розповіли, що їхній тато все частіше заливає за комір. Я поцікавилася, чи часто, і вони сказали, що іноді навіть на роботу не ходить. Тоді я вирішила серйозно з ним поговорити. Через день я привезла дітей додому. Була неділя. Дочка сказала, що мій зять відпочиває, вихідний же. Я попросила дочку не тримати мене за наївну і сказати правду. Тоді моя дівчинка розплакалася і розповіла, що все вийшло з-під контролю. Її чоловік не може сам зупинитися. Але вона постарається йому допомогти.
Наступного дня ми повезли зятя на процедуру. Все пройшло добре. Але раділи ми не довго. Через тиждень подзвонила дочка і в сльозах повідомила, що чоловік знову взявся за своє. Він перестав ходити на роботу. Я приїхала і намагалася поговорити з чоловіком моєї дівчинки. Але він на ногах не тримався. Ми поклали його спати, а самі пішли на кухню. Моя дочка переживала, вона дуже змінилася, втомлена і заплакана завжди. Я задумалася, як їй допомогти.
Через два тижні онуки сказали, що тата виставили з роботи. Це було останньою краплею. Мало того, що він заливає за комір, так тепер ще буде жити за рахунок дочки? Це не годиться! Я прийшла до них додому і сказала, що дочка повинна покинути чоловіка. Він тепер не мужчина в повному розумінні цього слова і вона йому не допоможе, поки він сам не захоче. Дочка була категорична: вона не хоче позбавляти синів батька. Моя дівчинка просила поради, як допомогти йому, замість того, аби збирати речі.
Уже два місяці зять з самого ранку і до вечора не просихає. Донька його все ще захищає і не хоче вірити, що це кінець. Діти живуть у мене, я так захотіла, а вона і проти не була.
Не знаю я чого вона там ще біля нього чекає. Я щось кажу їй, а вона – стіна. Як заведена “він хороший, йому не просто”.
Чи це я стара і категорична, чи донька моя наївна?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
