До чого ж вигідна річ – телефон!
Це ж яка економія часу, не кажучи про кошти. Самі прикиньте! З нинішніми тарифами попробуйте кудись добратись на маршрутці, автобусі чи літаку. Тризначні суми!
За матеріалами – “Є”.
А тут дзень-дзелень – і питання вирішене! Саме так я прагнув зробити і цього разу. Мені терміново знадобились деякі дані для звіту, випадково захоплені шефом додому.
Набираю номер. У відповідь-сухий, на одній висоті, жіночий голос – без розділових знаків. Я зрозумів: це був автовідповідач.
– Доброго дня! – вітаюсь якомога тепліше (шеф все-таки!) – Кіндрата Аполінарійовича можна?
-А хто його питає? – цікавиться трубка.
– Колега, – зізнаюсь.
– Нема його, нема, – поспішно відповідає трубка, потім щось клацнуло.
Що ж, почекаю. Не на вулиці ж перебуваю, а на дивані.
– Вибачте, – винувато звертаюсь пізніше. – Кіндрат Аполінарійович з’явився? Я вам уже телефонував…
– О, це знову ви? Ще раз повторюю – нема його!
– Послухай, – зриваюсь. – Ти, чудо техніки! Май людську совість! Я аж сюди чую його хропіння!
– Аполінарійович відпочиває. У нього був важкий тиждень, – заявляє трубка.
А я буцімто на курорті загоряв, романи «крутив» чи що!?
– Знаю, як він працює, – не стерпів я. – Тільки й того, що про футбол теревенить. «Динамо», «Динамо», всіх збирає коло себе!
– Та що ви собі дозволяєте? – гнівається автовідповідач.
– Що, не подобається правда? – пішов я в атаку. – Знаю все. І як премії-надбавки собі виписує, і як родичів на роботу влаштовує, і який у паперах бюрократ-дилетант. Ні з чиєю думкою не рахується, все з вищим начальством спілкується… Це ж треба додуматись – в одному місці штат скоротити, в іншому – на стільки ж збільшити!
Трубка мовчить.
-Та й комісії вказували: мовляв, перебудуй себе. Візьмись за модернізацію (але ж не своєї дачі!), проведи реформи (але ж не зроби обмін 2-кімнатної квартири на 4- кімнатну!). Де там!
Ні звуку.
– Було підприємство мале-ще сяк-так керував. Але зараз! Можна зрозуміти, що посада зависока, прийди до людей, чесно зізнайся: не справляюсь панове-робітники… Ні, тримається за посаду, як реп’ях за штани! А чого ж – кадри свої!
І кинув трубку.
Через дві години-дзвінок : Аполінарійович!
– Що ж це ти, дорогий мій, таке нагородив дружині? – приязно, але з металом у голосі запитує.
– А хіба це був не автовідповідач?- здивувався я.
– Ні, – продовжує він. – В загальному, ти – молодець. Не те, що деякі … Все позаочі та в коридорах. Все правильно, дякую. Так і має бути. Мені особливо сподобалось про роздуті штати. Візьму до уваги. На добраніч!
Який вже тут сон!?
Автор – Василь Момотюк, с. Росошани, Кельменецький район, Чернівецька область.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.