Микита любив ганяти на мотоциклі. Часто катав свою дівчину Марину. Це так чудово, летіти разом назустріч вітру. Але одного разу таки трапилося лихо. Микита не впорався зі своїм залізним коником і потрапив до лікарні.
Оскільки хлопець жив у гуртожитку, близьких у нього не було, Марина привезла коханого зі стаціонару до себе, в однокімнатну квартиру. І почала самовіддано боротися за його одужання.
Виконувала всі рекомендації фахівців і забезпечила хлопцеві: спеціальне харчування, препарати, масаж, процедури, правильний матрац. Микита почав одужувати. Знадобився візок, ходунки, спеціальні тренажери та масажисти.
Марина не скупилася, купувала все, що потрібно. І все за власні кошти. В той момент вона не могла інакше.
Хіба можна кинути в біді кохану людину? Дівчина мріяла, що Микита скоро повність оклигає, вони одружаться, матимуть дитину. Майбутнє вимальовувалося щасливим та радісним.
Тому Марина працювала, не покладаючи рук, брала підробок. Адже треба було оплачувати всі витрати на Микиту, платити за квартиру, і ще чимось харчуватися. Але дівчина не сумувала. Надія на світле майбутнє зігрівала серце, допомагала долати всі труднощі.
Щоб Микита перебував під наглядом, поки вона на роботі, Марина найняла доглядальницю. Микита вже пересувався на ходунках, коли та з’явилася у їхньому домі.
Нею виявилася дуже симпатична жінка, яка була помітно старша за свого підопічного. Але, як з’ясувалося пізніше, ця обставина ніяк не вплинула на те, що сталося далі.
Через кілька місяців Микита остаточно став на ноги, подякував Марині за допомогу і пішов від неї до доглядальниці. ─ Ти повинна мене зрозуміти, ─ сказав він колишній дівчині, ─ я кохаю її і хочу бути з нею.
─ Але, Микито, а як же ми і наші плани?
─ Які плани? ─ хлопець усміхнувся, ─ я тобі нічого не обіцяв.
Після вчинку Микити, Марина ледь отямилася, не могла повірити, що таке взагалі можливо. Адже вона витратила стільки сили, щоб підняти коханого на ноги. Дбала, оберігала, відмовляла собі у всьому. А тепер його немає поряд. І тільки крісло та ходунки нагадували про те, що він тут був.
Незабаром дівчину провідали батьки. Вони жили далеко, приїжджали щорічно і зупинялися в доньки. Марина не збиралася їм нічого розповідати, але, побачивши візок, мама влаштувала справжній допит, і дівчина здалася. Розповіла, все як є.
─ І що ти маєш намір робити? ─ суворе запитання матері застало Марину зненацька.
─ Нічого. Я ж не можу змусити його повернутися, ─ знизала плечима дівчина і розплакалася.
─ Повернутись ─ ні, а от розрахуватися ─ цілком! Нехай виплатить усі гроші, що ти на нього витратила.
─ Мамо, як ти можеш? Я ж допомагала від щирого серця.
─ Правильно. Але тоді була інша ситуація. Тепер він вчинив, як навіть не говоритиму, як хто. Тому буде логічним, що ти вимагатимеш повернути кошти, витрачені на нього.
─ Та він навіть не захоче мене слухати!
─ Можливо. Однак мене йому доведеться вислухати. Дай телефон.
І мама зателефонувала Микиті. Той у відповідь говорив не зовсім гідно і відправив жінку, куди подалі.
─ Ось бачиш ─ очі Марини знову наповнилися сльозами.
─ Чудово поговорили! ─ бадьоро сказала на це мама, ─ тепер я точно притисну його, як слід. Подамо позов і заберемо гроші. Не сумнівайся.
─ Я не звертатимусь до суду! ─ вигукнула Марина.
─ Ще й як звернешся! Доню, подумай сама: ця людина майже рік жила за твій рахунок, і за наш, між іншим, теж: адже ми надсилали тобі гроші. Користувалася твоїми послугами, а потім викинула тебе зі свого життя, як непотрібну річ. У тебе є хоч якась гордість? Потрібно його поставити на місце.
І Марина замислилася.
На засіданні Марина надала купу документів, що підтверджували більшість її покупок для реабілітації Микити. Це стосувалося великих речей: інвалідного крісла, спеціального матраца, ходунків, тренажерів та масажерів, які оплачувались безготівково. Витрати на харчування та різноманітні препарати підтвердити було неможливо: чеки дівчина не збирала. Однак вже й та сума, яку вона довела, була досить великою.
У відповідь Микита стверджував:
─ Я її про це не просив! Вона сама!
─ А ви, зв’язаний і з кляпом у роті, не могли відмовитись? Вас виходжували силою? ─ запитав суддя. ─ Дівчина зробила для вас добру справу: поставили вас на ноги. Саме час відшкодувати витрати, як з’ясувалося тепер, зовсім сторонній людині.
І суд ухвалив рішення, що Микита має повністю розрахуватися з Мариною.
Svitlana Sushko.
Фото ілюстративне.
