fbpx

Через рік після появи Єви, Катя знову дізналася, що носить дитя. Ілля був щасливий, на відміну відйого матері. Та не приховувала невдоволення. — Я все розумію, молодість. Але у вас донька зовсім маленька, куди другого?

Катя серйозно задумалася про переїзд: життя в цьому будинку стало нестерпним. А ще шість років тому все було по – іншому: весілля, плани на майбутнє, любов. Вони з Іллею одружилися через півроку з дня знайомства: він був без тями від симпатичної скромної дівчини, а вона не могла відмовити серйозному хлопцю з добрими очима.

Катя працювала в магазині квітів, Ілля був програмістом в лікарні, жили на орендованій квартирі, душа в душу. Відразу після весілля дівчина дізналася, що при надії, і чоловік запропонував переїхати до його матері. Та одна жила у величезному будинку, який колись будувався для великої родини, але брат з сестрою Іллі роз’їхалися по інших містах, батька не стало, так що місця було більш ніж достатньо. Катя не горіла бажанням жити зі свекрухою, але погодилася на догоду коханому, тим більше це було ближче до її роботі, та й фрукти з овочами зі свого городу: для майбутньої мами – саме те, що треба. Ілля хотів більше допомагати матусі, адже Тетяна Василівна була вже не молода, щоб справлятися з таким будинком, та ще й працювала. А ось продавати житло вона рішуче не хотіла.

– Це будинок мого батька, ваш батько його обробляв, не хочу віддавати його в руки будь-кому, – повторювала вона.

Тетяна Василівна чекала, що син знайде наречену багатшу. Він завжди користувався успіхом у жінок, у свій час зустрічався з донькою чиновника, але розлучилися. А ось від того, що Ілля взяв за дружину продавщицю квітів з простої сім’ї, матір була не в захваті. Але змирилася. Тетяна Василівна відразу дала зрозуміти невістці, що господиня в цьому будинку одна. Їй не подобалося, що Катя не вміє пекти випічку, вона часто сварила дівчину за неохайність. Свекруха не була поганою, просто невістка не виправдала її очікувань. Ілля згладжував “гострі” кути, заспокоював Катю тим, що коли – небудь вони накопичать грошей і куплять власний будинок.

Коли з’явилася донька Єва, атмосфера трохи “розрядилася”. Всі обожнювали маленьку красуню, навіть сувора бабуся. Тетяна Василівна, незважаючи ні на що, допомагала молодим батькам. Катя щосили намагалася догодити. Влітку вони разом з нею закривали по кілька сотень банок консервації, дівчина і город не залишала без уваги, вже дім – і поготів. Але через рік після появи Єви, Катя знову дізналася, що носить дитя. Ілля був щасливий, на відміну відйого матері. Та не приховувала невдоволення.

— Я все розумію, молодість. Але у вас донька зовсім маленька, куди другого?

— Мам, ну так вийшло. Що тепер? — виправдовувався Ілля.

— Ви що, діти малі, не контролюєте себе чи що? Як жити на одну зарплату? Як справлятися з двома?

Дев’ять місяців для Каті далися важко, особливо в емоційному плані. Вона дуже переживала через реакцію свекрухи. Коли з’явився Тимофій, Катя буквально падала від втоми. А Ілля пішов з роботи і вирішив їздити на заробітки в столицю. Його не було по 2 тижні, зате він і отримував більше. Тільки ось Тетяна Василівна тепер “пиляла” невістку дужче, дорікаючи в тому, що вона не вміє захищатися.

Як тільки Ілля повертався, стосунки в родині налагоджувалися. Тетяна Василівна намагалася показати себе кращою бабусею перед знайомими. Коли приїжджали гості, вона не випускала з обіймів маленьких Евочку і Тимофійчика. Їй завжди була дуже важлива думка чужих людей про неї.

Особливо часто в будинку Тетяни Василівни бував якийсь сивочолий чоловік. Він завжди приїжджав один, на старенькому позашляховику, привозив сирокопчену ковбасу і вино. Свекруха могла годинами сидіти з ним на кухні і про щось розмовляти. Було помітно, що вона не байдужа до нього.

Чоловіка цього звали Юрій Іванович, він був колишнім військовим. Жив із братом і невісткою, з Тетяною Василівною познайомився на святі друзів. Він був грубуватим і місцями безцеремонним, Катя якось подумала, що вони зі свекрухою могли б бути прекрасною парою.

Так і вийшло. Візити Юрія Івановича повторювалися все частіше і частіше. Примітно, що він майже не спілкувався ні з Іллею, ні тим більше з Катею, малюки, що бігали по дому, теж не викликали у нього емоцій. Але Тетяна Василівна тепер чекала його в будь-який час дня і ночі. Він почувався, як вдома. Навіть в її відсутність іноді приїжджав пообідати. Катя подавала йому на стіл, а він навіть не дивився на дівчину, не кажучи вже про елементарну подяку.

Катерина сподівалася, що, завдяки новим стосункам, Тетяна Василівна перестане чіплятися до неї. Хоча з цим Юрієм Івановичем і турбот додалося. Як тільки він повідомляв, що приїде, свекруха починала вигадувати страви, допомагати з якими, звичайно, повинна була Катя. А їй і самій допомога не завадила б – діти не давали розслабитися.

У Каті з’явилося передчуття, що залицяльник Тетяни Василівни скоро до них переїде. Але це було не так: йому вистачало кількох годин проведених в їхньому будинку. Іноді “закоханіі” виїжджали на природу на півдня – Катя тоді була готова стрибати від щастя.

Тимофію виповнилося три роки, і Каті можна було вже виходити на роботу. Тільки вона не уявляла, як все встигати поєднувати. А тут ще й магазин її закрився, їй виплатили компенсацію. Дівчина стала безробітною і не поспішала відправляти дітей в садок, та й Ілля на наполягав. Він розумів, що дружина і так не сидить на місці, особливо коли він у від’їзді. Тетяна Василівна цією ситуацією, звичайно, була незадоволена.

Якось раз вона збиралася у відпустку. Їхати жінка нікуди не планувала – будинок без нагляду не могла залишити. Зате запланувала в своїй кімнаті ремонт. Ілля був у від’їзді, а Тетяна Василівна вирішила влаштувати свято з нагоди майбутнього відпочинку – ремонту. Застілля, звичайно, в першу чергу, для себе і Юрія Івановича. Коли він приїхав, то Катю навіть до столу не покликали – мовляв, їй все одно з дітьми ніколи.

Парочка сиділа на кухні, випивала і пробувала кулінарні шедеври Тетяни Василівни. Малюки все поривалися збігати до бабусі, але Катя їх утримувала в їхній кімнаті на другому поверсі. Їй було соромно, що свекруха робить її мало не прислугою в очах свого обранця. А якщо б Ілля був удома, то все було б інакше.

“Ну нічого”, – думала Катя. “Коли – небудь ми покинемо це місце”.

Юрій Іванович провів у гостях у своєї приятельки весь день. Увечері вони сиділи і дивилися телевізор у вітальні. Катя, нарешті, дозволила дітям спуститися. І боязко вийшла за ними сама.

— Так, дітвора, не заважати мені дивитися кіно, — відразу засичав гість.

— Ми зараз підемо гуляти, не хвилюйтеся, — сказала їхня мати.

Тетяна Василівна прибирала на кухні. Катя хотіла піти і з пристойності запропонувати їй допомогу.

— Зачекай, Катерино, – раптом зупинив її Юрій Іванович.

Катя зупинилася здивовано.

— Ти як, на роботу ще не вийшла?

— Ще ні.

— А чому так?

— Поки ще не вирішила, куди. Магазин закрили.

— Он як. А взагалі, ви з чоловіком довго ще збираєтеся сидіти у матері на шиї?

Катя була збентежена. “Яке право він взагалі має втручатися в справи сім’ї?”

— А хто сидить на шиї? Мій чоловік нормально заробляє, я сиджу з дітьми і роблю багато справ по дому і у дворі.

— Ну і? Своє житло ви думаєте купувати чи тут до старості після тривалого очікування?

— Взагалі-то ми переїхали сюди, щоб допомагати Тетяні Василівні.

— Да ну, чекаєш мабуть, коли вона “того”… Спадщина потім…

— Яке право ви маєте говорити мені такі речі?

— Агов, дівчинки, ти нічого не переплутала?

Катя опустила очі і замовкла. Свекруха почула розмову і поспішила втрутитися.

— Юро, не зв’язуйся з нею. Їй нічого сказати не можна — одразу біжить Іллі дзвонити. А про будинок — хай живуть поки тут, тільки хай працювати йде, як всі нормальні жінки. А там можна іпотеку взяти з урахуванням виплат на дитину.

— Мама, давайте з вами потім окремо поговоримо. Думаю, нашого гостя це не стосується.

— Чого це? — обурився Юрій Іванович.

— Дорогенька, він тут не гість. Юрій Іванович, може, скоро жити тут буде. І у мене немає ніяких таємниць від нього. Не тобі вирішувати, про що йому можна говорити, а про що – ні. Ясно? – зі злістю сказала свекруха.

— Ясно, — ледь чутно відповіла Катя, взяла дітей за руки і пішла з ними на подвір’я.

“Ось значить, як. Жити він тут буде. А ми з Іллею і дітьми їм заважаємо. Особливо я, яка весь час вдома. Зробили з мене хатню робітницю, докоряють, що не вийшла на роботу. Але він хто такий, щоб мене допитувати? Стороння людина”.

Катя засмутилася до сліз. І вирішила поговорити з чоловіком. Треба і, справді, звідси з’їжджати. Тільки ось Ілля приїде аж через п’ять днів. Треба якось перетерпіти цей час.

Всі дні Тетяна Василівна майже не розмовляла з невісткою. Але Каті вже було все одно. Вона підбирала слова, щоб переконати Іллю. На Юрія Івановича дівчина тепер дивитися не могла — “якийсь зухвалий, неотесаний чоловік”.

Ілля приїхав додому веселий, привіз зарплату. Катя відразу повела його на розмову. “І нехай свекруха каже, що знову скаржуся”.

— Ілюш, давай з’їжджати звідси. Не можу. Ще й друг твоєї матері мене опрацьовує. Запитує, коли ми звідси з’їмо.

— Катю, не звертай уваги. Я поговорю з нею або з ним. Він нічого більше не скаже. Ось побачиш.

Ага. При тобі ніхто нічого не скаже. А ось як тебе немає, так  на допомогу клич.

— Ну ми ж ще недостатньо відклали для покупки будинку і оформлення іпотеки. Сама знаєш, до тієї суми ще працювати треба. Якщо знімати, то двушку – дорого, а в одній кімнаті нам тісно буде. Дітям тут – роздолля. Бігають, де хочуть. А там ти з ними з розуму зійдеш, поки в садок їх влаштуємо. Та й взагалі тягати їх по чужих “хатах” не варіант.

— Я все розумію. Але чекати просто неможливо. Твоя мама і раніше мене не жалувала, але тепер з появою цього Юрія Івановича стала ставитися ще гірше. Начебто я заважаю їм.

— Катю, ну я ж не можу сказати, щоб вона його прогнала. Це її життя. Думаєш, без чоловіка легко? Адже вона теж жінка, їй хочеться уваги. Він, звичайно, не подарунок, але і не безхатько якийсь, якому житло потрібно. Він поки і не переїхав сюди. Приїжджає іноді, привозить гостинці.

— Ілюш, та хіба ти не бачиш, він нас ніби за людей не вважає? Дуже неприємний тип, вибач.

— Катю, я не заступаюсь за нього. Ми з’їдемо звідси, це вже вирішено. Просто треба трохи потерпіти. Занймайся своїми справами, будь з дітьми, не бери нічого в голову. Прошу тебе. Я кохаю тебе, все буде добре.

Ілля підійшов і почав цілувати її. Але Катя дуже сильно переживала, щоб залишити все, як є.

— Я теж люблю тебе. Тому для нашої сім’ї, заради дітей благаю тебе з’їхати.

Ілля мовчав. Катя принесла ноутбук і відкрила список квартир для оренди. Чоловік зітхнув, але погодився подивитися.

Рішення покинути дім було прийнято. Ілля озвучив його матері. Та лицемірно почала “охати” та “ахати”.

— Ілюш, я ж нікого не жену. Ну сказала я про цю роботу, ну що я їй такого зробила?

— Мам, давай домовимося: ми не ліземо в ваше життя, а ви з Юрієм Івановичем не лізете в наше. Добре?

— А хто лізе? Ви в моєму домі живете, а я і слова сказати не маю права. Та й Юрій Іванович нам не чужий, ну висловив свою думку, що тепер.

— Чомусь мені він нічого не говорив, тільки Каті. Вона і так себе тут не в своїй тарілці відчуває, ще він дістає.

— Ой, ніжні всі які. Та їдьте ви, куди хочете, – оскалилась Тетяна Василівна.

— Не сварися. Поки поживемо в орендованій квартирі. Далі подивимося.

Молода сім’я переїхала, хоч Ілля і не був радий цьому. А Катя готова була на будь-яку роботу, аби більше ніколи не потрапляти в той “рай”, звідки вони вирвалися. Вона влаштувалася в інший магазин, дітей віддали в садок. Життя трохи налагодилася.

Автор: Стосунки.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page