Тітка зателефонувала посеред ночі і цей дзвінок не віщував нічого доброго. Я вчилася тоді в інституті, тому приїхала на наступний ранок, мама вже лежала на столі. Тітка все організувала, вона була жінкою завжди дієвою і цілеспрямованою.
Ти не переживай, вона в кращому світі, – сказала вона мені, – Тільки от нам треба подумати про світ теперішній. Я витратилася на церемонію, обід поминальний, пам’ятник треба буде замовити. Як ти мені маєш вернути гроші?
Я закліпала очима, адже мені було двадцять, я жила на стипендію і мені вистачало, тато час від часу давав мені гроші, але вони всі йшли на лікування мами, а тут тітка називає таку суму, що я не зможу й за рік віддати.
Я попрошу в батька, – кажу я їй, – і віддам вам.
Ой, Наталю, не дивися ти так на мене, я сестра твоїй мамі і людина добра. Я не вимагаю віддати гроші вже. Я пропоную тобі невеличку угоду.
І тітка почала розповідати про свій задум, мовляв, так по-родинному ми між собою вирішимо, а там буде видно і просила вона дрібничку:
Наталю, тобі ще два роки вчитися, ти чудово живеш в гуртожитку, а квартира буде пустувати. А в мене ж донька заміжня, дітей двоє, живуть зі мною і не маю я спокою. Тому вони б пожили у материній квартирі, а там ти повернешся і вони щось краще знайдуть.
Я задумалася і навіть зраділа такому повороту подій, адже я знала, як батькова жінка ставиться до того, що він допомагає мені з грішми. Вона й при мені говорить такі речі, що я не хочу більше батька навідувати. А тут я все владнаю сама! Ще й в мами пам’ятник буде.
Я погодилася і склала свої речі в коробки і винесла в кладовку. А все інше залишила так, як є.
Далі я собі спокійно вчилася, а тітка не нагадувала мені про гроші.
Через рік тато спитав який я паную мамі зробити пам’ятник, бо він планує дати гроші.
Тату, я все владнала, не треба хвилюватися.
Де ж ти гроші взяла, – здивувався він.
Тітка мені дала.
За що?
Її донька живе в нашій квартирі і такий обмін.
Доню, а ти хоч в спадок вступила?
Який спадок, тату, квартира ж моя.
Він одразу приїхав, кинувся до нотаріуса і виявилося, що оскільки я не заявила про спадок, заповіту не було, то першою спадкоємицею, яка заявила на квартиру – була мамина сестра.
Всі документи на квартиру вони переробили, бо мали на руках оригінали, я ж нічого не забирала з квартири. Думала, що вони там тимчасово.
Нам кажуть, що довести щось, то марна справа, адже все було зроблено по закону. Звичайно, що тато на мене, чому я так безвідповідальна, але ж я думала, що то все по-родинному.
До речі, пам’ятник мамі тітка так і не поставила. Я теж не маю змоги покласти, бо й квартиру орендую, і на адвокатів витрачаю. Тато принципово відмовився мені в цьому допомагати. Сказав, що сама влізла, то й сама виплутуйся.
Це так дивно, що наче ти маєш родину, батьків, але насправді, коли що, то опиняєшся сама.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
