fbpx
Історії з життя
Через шість годин пустий тролейбус віз Настю додому. Охоронець виявився жонатим. Ну хоч одразу довідалася, а не через місяць стосунків. Вийшла і обмацалася чи все з нею – рукавиці, сумка, шапка. Все. Нічого Різдво не забрало на заміну. Ех! Отак брела, звісивши вуха і не зогледілася, як опинилася внизу сходів

Настя чекала зимову казку як ніколи. Чомусь була переконана, що взимку доля приготує їй якесь різдвяне чудо. Вона цілий рік посміювалася над нею, тому на Різдво все компенсує з відсотками. Чому посміювалася? Тому, що цілий рік був суцільною каруселлю дім-тролейбус-робота і Настю вже від цього всього сильно штормило. Найнеприємніша частина – тролейбус. Саме там вона рвала колготи об чиїсь сумки, губила парасолі, забувала документи з роботи, а найгірше – запахи, особливо, влітку. Тому доля має таки виправитися і послати їй щастя.

І вона для щастя була готова. Давно. Їй трохи за тридцять, вона соромиться сказати скільки саме, каже, що двадцять дев’ять. Своїх колишніх вона завжди укутувала увагою і турботою, як вчила мама. Вона смачно готувала, тримала порядок в домі, не теревенила безустанну. Чому ж від неї всі втікали до набагато гірших варіантів – не розуміла. І, найгірше, що ті хлопаки одразу одружувалися! Вона була собі такою мольфаркою: позустрічався – одружився з іншою. Подруги вже крутилися навколо неї, як тільки довідувалися, що вона має хлопця:

– Кого ти нам на цей раз припасла?

– Дівки, майте совість! Дайте самій вийти заміж.

– Настусю, з таким даром? Ти будеш канонізованою святою.

Її це мало тішило. Але цього року все має бути так, як захоче вона – давай, Різдво, працюй нарешті. Вона вже все зробила, що від неї залежить – макіяж, шугаринг, пілінг, манікюр, зачіска і плаття. На неї поглядає  охоронець з роботи. То вона вже згодна виконувати будь-які витребеньки, лиш би одружитися. Корпоратив їй в поміч!

Через шість годин пустий тролейбус віз Настю додому. Охоронець виявився жонатим. Ну хоч одразу довідалася, а не через місяць стосунків. Вийшла і обмацалася чи все з нею – рукавиці, сумка, шапка. Все. Нічого Різдво не забрало на заміну. Ех! Отак брела, звісивши вуха і не зогледілася, як опинилася внизу сходів мало розуміючи, що ступила крок, а далі кордебалет і встати вона вже не може. Швидка приїхала швидко. «Дякую тобі, доле. Дуже дякую. Хоч щось», далі виявилося, що аж дуже поганого нічого нема і в голові промайнула та ж сама саркастична подяка. Просто вивих. Зараз його зафіксують і можна чеберяти додому.

Черговий доктор накладав фіксуючу пов’язку і милувався дівчиною. Нічого, що туш текла чорними ріками, але щось було миле в її голосінні:

– Ви знаєте, це доля. Я нічого не забула в тролейбусі і так здивувалася, а от про сюрприз попереду й не здогадувалася. То, знаєте, таке Різдвяне чудо. Ви ж в таке вірите?

– Ні.

– Ви не вірите в магію?

– Ні.

– А ви одружені?

– Ні.

– А хочете?

– На себе натякаєте?

– Ні, я в цьому проклята. От всі з ким я зустрічаюся просто летять під вінець, але не зі мною. То якщо захочете одружитися, то ось вам мій номер. І в чудо повірите.

Настя виразно подивилася на чоловіка, щоб він не гав ловив, а номер записував. Видно, що у пацієнтки емоції зашкалюють, то лікар записав номер аби не загострювати ситуацію. Настя ще багато чого розказувала, але її слухали в пів вуха. Дочекалася таксі і поїхала додому. Вже вдома виявила, що забула шапку. Видно в таксі. І біда її бери. Не скоро вийде на вулицю, то й обійдеться. І це прогнозовано. Нічого іншого й не чекала.

На наступний день мама бігала навколо своєї квіточки і годувала то вареним, то печеним. Цілувала і обіймала, бо шкода дитини. Настя була на телефоні, бо треба всім пояснити чому не буде і як за неї її клієнтів вести. Тому, коли вона з таємничим виглядом звернулася до мами, то та ще й як здивувалася:

– Ма, тут до мене гості їдуть. Ти не можеш поїхати додому?

– А хто ж про тебе потурбується?

– Лікар. Каже, що хоче одружитися зі мною!

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page