У мене дві донечки і син. Всі вже дорослі, всі з сім’ями, доньки вже і самі стали мамами, а я завдяки їм – бабусею. Синок в родині наймолодший і одружився зовсім недавно – ще й року не минуло, в минулому травні. Познайомилися, він почав до неї їздити в інше місто, там одружилися. Син привіз Ірну до нас і ми відразу відчули – не наша. Навіть не в плані статусу і зовнішності, а в плані її кособокого характеру.
Вже по приїзду невістки я відчула, що до нас вона ставиться зверхньо. Так, ми простуваті, без зайвих вивертів. На зустріч молодих запросили всю рідню і друзів – треба ж весілля відгуляти. Звичайно ж – і без випивки не обійшлося, і пісні голосно співали, і танцювали, все як годиться. Іра сиділа як заквітчана, дивилася на все це з осудом. Прошу доньок – подружіться з нею, розговоріть! Вони мені: «Ой мам, ти не розумієш! Таку цяцю ніхто не розговорить». Навіть ночувати молоді поїхали в готель – у нас же гості засиділися, спати заважають!
На наступний день вони приїхали, пішли в кімнату, Іру я майже не бачила за ці дні, хоч вона і виходила іноді з «барлоги». Намагалася з нею поспілкуватися, але вона коротко відповідає і зникає за дверима. Через три дні син орендував квартиру і новостворена сім’я переїхала. Чесно – я аж перехрестилася, напружувала Ірка мене, ніби перед нею чимось завинила. Допомоги ніякої від неї не було в ці три дні: такими довгими нігтями як у неї навіть посуд не помиєш. Та й не звикли ми з чоловіком в своєму будинку ходити навшпиньки перед кимось. Так прості ми, і що тут такого.
До молодих в орендовану квартиру я ходити не стала – син захоче, прийде в гості. Я іноді через нього щось солоденьке передавала, я смачно печу. Син забирав, обіймав мене, говорив спасибі. Мої доньки іноді заходили до брата, Іра на них ніяк не реагувала, в телефоні сиділа. А моєї випічки у них вдома і не було: невістка завжди на дієті і правильне харчування, не сприймає вдома нічого шкідливого. Мабуть синочок все на роботу забирає, колег пригощає. Ну й добре, ті хоч по-справжньому вдячні.
Загалом, почала я здалеку, а суть ось у чому. Для нашої сім’ї найважливіше свято, коли ми збираємося всією ріднею. Навіть Новий Рік ми відзначаємо кожен у себе, а потім по можливості зустрічаємося на канікулах. Ну і дні народження – у кого як вийде прийти, але 28 лютого – це святе, всі до батька на День народження. Це не в наказовому тоні, просто так уже повелося. Я накриваю великий стіл, навколо багато квітів – від доньок, від зятів, від онуків і сина. Відзначаємо з розмахом і весело.
Але ось син недавно забігав, щось пом’явся і сказав, що в цьому році порушить традицію. Я думала вони кудись їдуть з дружиною (як на Новий Рік – за кордон), але він сказав, що з дружиною вдома відзначить. Не зрозуміла: якщо вони вільні, та чому ж не прийдуть? Ну, мовляв, дружині не подобатися вся ця наша обстановка, де випивають, а потім співають і танцюють. Кажу – приходьте на самому початку на годинку, коли немає ще розпалу свята. Але ні – Іра і цього не хоче, їжі багато, а вона на дієті.
Я тоді сина прямо запитала: Ми їй просто не подобаємося? Чи не її поля ягоди? «Ну так, – каже. – Так воно і є! У неї батьки такі – типу аристократи!». Але нелюбов – це не означає, що нас, як батьків, поважати заборонено тільки тому, що ми прості! Навіщо заради її примх сімейні традиції порушувати? Я ж багато не прошу – тільки один день в році! До речі, у мене і день народження в березні, і я вже передбачаю, що буде те ж саме, хоча цей день мені менш важливий, ніж день народження батька сімейчтва. Прошу сина – ну ти то хоч на годину прийди, щоб тата привітати. Він каже: «Постараюся, але швидше за все прийду на день раніше або пізніше, дружина образиться, що я не з нею! Та й випити і розслабитися я не зможу – за кермом.
Хотілося б зрозуміти таких жінок – ну що ви такого робите з нашими синами, що вони стають у вас напобігеньках? Адже мій син інший був! Для нас це було раніше незбагненно, щоб ми хоч раз традицію порушили! Нас поважають зяті, ми дуже дружні з їх батьками, я дуже любила свою свекруху, завжди у нас спорідненість на першому місці. Але втрутилася якась цяця і почала все руйнувати. Ну не подобаємося ми їй, але пожалій хоча б чоловіка, він же засмучений, я бачу, потерпи ти цю годинку у нас – так вже й бути, прогнемося перед тобою! Я б їй капустяний салат зробила. Дуже мені прикро, вже майбутнє свято зіпсувалося, настрою немає!
Фото ілюстративне.
