Марина та Артем почали зустрічатися ще в інституті, а через кілька років хлопець зробив їй пропозицію. Якщо батьки Марини знали зятя, то зі своєю свекрухою дівчина вже познайомилася на весіллі. Вона знала, що сім’я у нього багатодітна, небагата, допомоги від них можна не чекати.
Дівчині дісталася квартира у спадок від бабусі, тож житлове питання її особливо не хвилювало. Оскільки після навчання молодята одразу влаштувалися на роботу, то вирішили накопичити грошей на ремонт. На весілля витрачатися не планували, адже Марина дізналася про те, що при надії, і їм треба було думати про інше.
Після урочистостей молоде подружжя планувало на відпочинок вирушити, але не слалось.
— У тата негаразди зі здоров’ям, треба до матері їхати, вона одна з братами та господаркою не впорається. Треба ж батька на ноги піднімати, – заявив Артем.
Свекруха плакала в трубку і просила терміново приїхати. Вона не могла впоратись з усім, що на неї навалилось. Та воно і зрозуміло.
— Мама Артема завжди була домогосподаркою, займалася побутом та дітьми. Завше за чоловіком була і сама ні у що не вникала особливо.
Стало ясно, що Артему треба на кілька місяців поїхати до рідного міста.
— Ми порахували, що до появи дитини він уже повернеться додому. Адже свекор не дуже старий, мусить швидко на ноги встати, — розповідає дівчина.
Артем покинув роботу та поїхав до батьків. Марина залишилася на забезпеченні мами та тата. Батько допоміг ремонт зробити в квартирі, все необхідне для онука купив, а мама допомагала дочці з побутовими клопотами.
— Не хвилюйся у нас все під контролем, скоро повернуся, — утішав Артем дружину по телефону.
— Ми часто розмовляли з ним телефоном. Я навіть трохи заспокоїлася, адже Артем обіцяв, що приїде ось-ось, – згадує Марина.
Дата появи дитини на світ була дедалі ближче, але Артем додому не поспішав.
— Мама моя запропонувала, щоб я поїхав до чоловіка, але Артем відмовився. Мовляв, де ми будемо жити, навіщо тобі на батька у такому стані дивитися. Загалом знаходив мільйон відмазок, — зітхає дівчина.
Артем до появи доньки так і не повернувся. Він зв’язувався лише телефоном, але нічого не робив — навіть букет дружині не відправив на честь виписки. Марина вирішила пожити спочатку у батьків, щоб не нудьгувати одній в квартирі.
— Я навіть за хлібом сходити не зможу. Артем тільки фотографіям розчулювався і про кохання говорив, а толку мені з того? Він сам не приїжджав і грошей не надсилав, — скаржиться Марина.
Батько Марини сказав зятю, що той може не з’являтись узагалі. Навіть на підгузки дитині не передав жодного разу і не запитав за що, власне, його дитина і дружина живуть. Він умовив доньку до РАЦСу піти, щоб на розлучення подавала, та й ще на аліменти.
— Чого ти хочеш від нього? Сім’ю ж не покинув! Він дбайливий, не залишив нас у скруті. А тобі складно перетерпіти кілька місяців? – заявила свекруха Марині.
— Свій обов’язок Артем не перед тією сім’єю виконує. Ми виявляється для нього ніхто. Я не повинна терпіти чоловіка, який за цей час жодного разу до дитини не завітав. Їй незабаром рік, а він ще жодного разу її не бачив. Якби не мої батьки, за що б я жила? За дитячі виплати? Та тут їхати усього чотириста км. – захистила себе дівчина.
— Та як він нас хоч на день залишить? Ти тата нашого бачила? Він мені щодня потрібен, я без нього, як без рук, – вже геть не стримувала себе жінка.
— Тепер я чекаю на розлучення. Від спільних знайомих дізнаюся, як я не гідно вчинила. Свою квартиру здам квартирантам, тому що жити планую у батьків. Артем навіть таку новину почувши не приїхав. Умовляв телефоном, щось тм пояснював, але знову все на рівні побалакав і забув. Багато хто засуджує мій учинок, але я вважаю, що вчинила вірно. Чи не так?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
