Я не вважала, що виглядаю якось не так, розповніла, нічого не кажу. Але я завжди гарно одягнена і причесана, вже в окулярах, але вони мені дуже личать, але все це чоловіка лише дратує.
– Добре, Валерію, як скажеш. Тільки давай поки не будемо поспішати? Мене давно по роботі запрошували за кордон, а я все відмовлялася, а тепер є шанс поїхати. Ти побудеш з дітьми, вони вже хоч і великі, але за ними потрібен догляд. Згоден?
Чоловік одразу згодився, а я погодилася поїхати на місяць на стажування в Америку. Мені давно наш директор натякав на щось більше, а я ж як, я ж дружина з великої букви, а тут, бачте, є заміна.
Ми з Петром провели місяць в Америці, а далі вернулися і знову в Європу на зустрічі і вебінари, а там все й сталося. Я дивилася, як горять в нього очі і не розуміла, чому один очей відвести не може від любові, а рідному чоловікові, й дивитися не хочеться?
Коли вернулася додому, то мене чекали переміни й в чоловікові. Виявилося, не так вже й легко за дітьми слідкувати, навіть, коли одному п’ятнадцять, а іншій тринадцять. Він бурчав, що діти зіпсували йому стосунки з секретаркою, бо приходилося кожен день бути вдома. А вона бути у нас вдома відмовлялася категорично.
Та й чоловік за цей час розповнів, бо харчувався з дітьми фастфудами, домашнє йому ніхто не готував і не слідкував за правильним харчуванням. Та й лоск зійшов, бо ж я його речами опікувалася, а сам він ні костум не випрасує, ні сорочку.
Почав він секретарці претензії пред’являти, мовляв, доглядай за мною, а вона тоді йому й каже:
– Ти маленький? Руки маєш, от і роби все сам.
Коли я приїхала, то він її вже звільнив і чекав, коли ми поговоримо.
– Я помилявся, Мар’яно, кращої жінки за тебе мені не знайти. Давай забудемо про ту розмову і будемо жити й далі разом.
– Ні, я вже не хочу разом через силу, я хочу разом з чоловіком, якому подобаюся. Так, що пакуй речі і йди.
– Яке йди? Це моя квартира! мені дядько її вибив.
– Так, коли ми одружилися, тому вона наша і твоя четверта частина. Я твою частку куплю.
Він не вірив, але все було, як я й казала – його лише четверта частина, ми все поділили, я дала йому забрати все, що він хотів, а потім вирішила зробити ремонт.
Поки з Петром ми не плануємо нічого серйозного, я надто довго була заміжня. Ще й треба підготувати дітей та пояснити, як ми будемо жити.
До мене регулярно приходить свекруха зі свекром аби переконати, що треба пробачити Валерію, бо він раз помилився, але більше не буде, бо надто вже вивчив урок.
Та я б пробачила, я певна в тому, але ж не можу його слова забути щодо себе. Як мені з ним поруч бути і знати, як він на мене реагує? Мені від цього й самій аж вимитися хочеться, то нащо я буду так з собою, щоб що?
– Та не буде він у нас жити!, – каже свекруха.
– Та ж має якусь кохану, то хай у неї живе.
– Та він додому хоче, чого ти це не розумієш?
– То ви не розумієте, що я вже не хочу бути його домом.
Мама моя теж давить на жаль, мовляв, стільки років разом і така пара була ми гарна, така любов була між нами. А я себе питаю – а чи була любов, коли він посмів мені таке сказати і зробити? Як ви гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
