Ми одружилися, можна сказати, по зальоту. Почали зустрічатися, через 2 місяці вирішили, що обоє не проти дітей, на той момент мені було 22 роки, а чоловікові – 23. Одразу після тієї розмови – вдала спроба. Зараз ми – батьки, але…
Відтоді моє життя кардинально змінилося. Відразу ж після інституту я не пішла працювати за фахом, а осіла в декреті. Потім вийшла з нього і виявилося, що колишня студентка без досвіду нікому не потрібна. Попрацювала в компанії з продажу води, позаздрила однокурсницям і пішла у другий декрет.
І ось тепер у мене є син і донька, чоловік забезпечує, нам вистачає, я не скаржуся. Але після того невдалого досвіду з роботою я дуже залежна від чоловіка. Я практично нікуди не ходжу одна, весь час з дітьми. Батьки в іншому місті, допомогти мені не можуть, тільки на Новий рік, коли ми до них приїжджаємо.
Виходить, що він ходить на корпоративи, може піти з другом в суботу на футбол. Весь час мене заздалегідь попереджає, ніколи не спізнюється, буває, що і смачне привозить, ніби як, щоб мені прикро не було, що я вдома сиділа. Але вчора я засмутилася до сліз.
Подзвонила подруга і запропонувала сходити на фільм. А я попередні частини не дивилася, але чула. Загорілася, кажу, давай на останній сеанс, дітей укладу, чоловік з роботи прийде, і я втечу. Домовилися.
Чоловікові сказала, а він мені у відповідь, що нічого на останніх сеансах фільми дивитися з подругами і взагалі ходити в кіно, гроші витрачати. Каже, як навчишся заробляти, то і ходи, а поки вдома залишайся. Дівчата, я пів ночі у ванній просиділа, не могла прийти до себе. За що він так зі мною? Там сеанс 60 гривень коштує, хіба це гроші?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
