Я люблю Павла і люблю нашого сина, стараюся як можу, але не завжди виходить так, як хочеться.
Чомусь вона вирішила, що я сиджу на шиї у її сина і не планую звідти злазити.
– А чому твоя Ірина не йде на роботу, – чую, як вона питає сина, коли до нас приходить.
Питає голосно, так, аби я почула.
– Бо дитина хворіє, а хто такого працівника хоче тримати на роботі, – відповів Павло.
– Дивно, як то інші жінки живуть, що й по двоє дітей мають та на роботу ходять? А у твоєї й дитина хворіє часто, видно мати з неї така…
Я ледве себе стримала, щоб їй в очі не сказати, що про це все думаю. Як це мати не хоче аби у неї дитина була здорова? Я вважаю себе нормальною жінкою і хочу аби моя дитина ходила в садок, як усі, а не так, що день йде, а тиждень хворіє.
Я пішла на роботу після декрету і то мене взяли на випробовувльний термін, який я не пройшла, бо дитина одразу захворіла і прийшлося її глядіти.
Відповідно, на роботу мене не взяли. Я дуже з цього приводу переживала. А тоді Павло й каже:
– Поки Віталик малий, то побудь з ним, а як імунітет зміцниться, то й вийдеш на роботу.
Я погодилася. Але при цьому дитина не сидить вдома, ми ходимо на гуртки, в басейн і там він ні-ні, та й щось підхопить.
А свекруха вже тут як тут зі своїми докорами – і вдома сидить, і дитину не вберегла.
– Як це ти ще не снідав? А жінка, що не приготувала? І що, що пів ночі не спала? Вона ж ніде не працює, то виспиться вдень, а чоловікові треба кожен день гаряче поставити на стіл.
Як же мене оте «гаряче поставити» та дратує. Та розігрій, йосип босий, ти той суп чи гречку! Людство вже в дім провело газ, видумало мікрохвильові печі, в Космос полетіло, а чоловіки й досі не можуть собі обід розігріти?
Хоч я і вдома, але я внутрішньо така напружена, така стривожена – чи вгоджу цього разу чоловікові?
А ще свекруха взяла за моду приходити без попередження, наче до онука, а сама то павутину збере і мені покаже, мовляв, дивися, яких павуків розвела, то кинеться одяг прати руками, який я збираю в ванній, щоб пралку запустити.
– Як це? Та пожовкне все і понищиться!
То купить Віталикові якийсь неякісний шоколад чи іграшку, а потім дивується, що його всього скидало.
– З таким сином ти до пенсії будеш за ним доглядати, – каже мені, – Мій Павло був здоровим хлопчиком і у нас в родині нікого такого немає.
Це вона на мою родину натякає…
А тут вже й Павло почав говорити:
– Чому в домі вічний безлад? Ти ж сидиш вдома, а я маю їсти вчорашнє! Залізеш в телефон і неможливо тебе звідти витягнути! Дитина знову хвора! Та що ж це за таке життя?!
Я образилася на чоловіка і думаю, що якби свекруха не лізла в наші справи, то він би це все сприйняв нормальніше. А так вона прийде і починає себе в приклад мені ставити, що вона і те, і се робила сама, та ще й працювала. А те, що вона часто приходить до нас з нежиттю та неякісними продуктами, то вона до уваги не бере.
Хоч я таку поведінку розцінюю, як навмисну! Ще й взяла моду дитину в губи цілувати!
Не знаю, як мені бути, бо живемо ми в квартирі Павла, а йти до матері з дитиною – теж як з вогню та в полум’я, бо вона повністю на стороні свекрухи.
Фото Ярослава Романюка.
