Чоловік на мене дуже образився, каже, що не очікував такого. Мовляв, за вісім років шлюбу я б могла б і правду сказати, не робити вигляд, ніби нічого не знаю. Однак, я ніяк зрозуміти не можу, а що від тієї правди мало б змінитись? Та й то було не моє рішення, мамине, яке я мала право вмішуватись?

Чоловік на мене дуже образився, каже, що не очікував такого. Мовляв, за вісім років шлюбу я б могла б і правду сказати, не робити вигляд, ніби нічого не знаю. Однак, я ніяк зрозуміти не можу, а що від тієї правди мало б змінитись? Та й то було не моє рішення, мамине, яке я мала право вмішуватись?

Ще коля була геть дитиною моя мама завжди говорила, що нічого мені не винна. У нашому домсі постійно наголошувалось, що батьки повинні лиш виростити дітей і все, а далі вже не їхній клопіт.

Я з дитинства не була балуваною. Одяг – найскромніший, їжа – найпростіша. На собі мама не економила ніколи, хоч і не працювала ніде. Лиш коли я виросла то зрозуміла. звідки у неї такі доходи.

Від мого батька моя мама успадкувала трикімнатну квартиру у столиці і мала ще одну – двокімнатну, яка їй дісталась від бабусі. Жили ж ми у гуртожитку багато років, адже мама ті квартири задавала в оренду.

Гуртожиток у нас був сімейного типу, досить таки затишний і комфортний. Мама так у тій кімнаті із тими ж сусідами віку звікувала. А от я мусила від неї з’їхати одразу ж після того, як мені виповнилось 18.

Жити я пішла в двокімнатну квартиру, яку мама здавала в оренду, на тих же умовах що й дівчата студентки, які її орендували. Мама приходила щомісяця першого числа і ми усі їй оплачували оренду житла. Ніяких родинних почуттів. Мене вона ніби, як не бачила і не була моєю мамою. Пройшлась, поглянула чи скрізь порядок і на тому все.

У тій квартирі я і з чоловіком своїм жити почала. Ми оплачували оренду кімнати, потім, коли з’явились діти і звільнилась друга кімната, ми вже винаймали її повністю. Мама періодично підвищувала плату, але ми із чоловіком не збирались міняти місце проживання. Район був зручним, та й сусіди хорошими. Чого ще хотіти.

Вісім років ми прожили у тій квартирі. Так, я не розповідала чоловіку, що орендуємо ми житло у моєї мами. Мені було неприємно про це говорити і соромно, адже ж його батьки були такими добрими і уважними до нас і дітей. Як я повинна була б сказати, що та жінка, що раз на місяць приходить до нас моя мама? Та й вона не виявляла абсолютно ніяких почуттів, ніколи. Для неї мене ніколи не існувало.

І ось, мами моєї не стало. Коли сусідка повідомила мене, я була дуже збентежена і розгублена, просто не знала з чого починати і що робити. Чоловік одразу взявся мені допомагати з усім.

Так він і дізнався правду і про маму і про те, що ми в неї усі ці роки оренували квартиру.

Я стала раптом власницею двох столичних квартир, чималого рахунку у банку і кімнати в гуртожитку, але схоже, що скоро буду до всього ще й розлученою жінкою.

Чоловік ніяк пробачити мені не може і зрозуміти, чого я не сказала йому правду. Але скажіть у чому моя вина?

Що б від того змінилось? Хіба так важко мене зрозуміти?

11,09.2023

Головна картинка ілюстративна.