Я тоді їхала за кермом. Намагалася вписатися в поворот. Сказала чоловікові, що передзвоню трохи згодом і просто кинула телефон на пасажирське сидіння поряд. На той момент говорила з гучного зв’язку. Намагалася і кермувати, і тримати в руках телефон.
Проїхала поворот. Спробувала дотягнутися до телефону, але не вийшло. А мій чоловік часто свій телефон не вимикає. Якщо я не вимкну, він точно забуде. І потім часто чую в трубці, як крокує чоловік з телефоном у кишені. На цей раз жодних таких звуків не чути було. Зате я виразно почула голос свого найдорожчого чоловіка:
— Молодці, пташечки мої. А тепер продовжимо, на чому ми там спинились?
Ну а далі якесь клацання і зовсім незрозумілі звуки. Я аж машину спинила, настільки мене вразило почуте. Мій чоловік ніколи не давав ні найменшого приводу у ньому засумніватись. Ми разом уже більше двадцяти років і я вірю йому, як собі. Та в мене і подруг не має, я з ним можу говорити абсолютно про все, як і він зі мною.
Дивно, але першою ж реакцією було зателефонувати йому ж і розповісти про те що щойно почула, порадитись і можливо навіть поплакатись, але не стала. Від того, що не могла виговоритись стало ще неприємніше на душі.
Кілька днів ходила, як у воду опущена. Ніяк не могла зрозуміти, як жити далі. Хто ті “пташечки” і чому я завадила тоді?
Ну а потім у мене був день народження. З самого ранку я прокинулась від співу пташок. Так, так! У мене у квартирі співали пташки. Я вийшла у кухню, а там у клітці з величезним червоним бантом сиділи дві канарки і виспівували так, що я танула.
— Сюрприз! – голосно сказав чоловік і простягнув мені ще й дві путівки у Домінікану про яку я так мріяла.
Я так ревла! Людоньки, напевне в останнє в дитинстві за Сірком ось так ридала.
— А де ти був, коли ми з тобою розмовляли у четвер у вечері, – запитую у нього.
— На роботі відповідає і теж сльози втирає, бо не розуміє, чому плачу я.
— А кого ти “пташечками” називав?
— Так вони у мене тиждень у офісі жили. Я щоразу їх просив трохи помовчати коли з тобою розмовляв, аби сюрприз не зіпсували.
Я обійняла його так міцно, як могла. Скільки ж я пережила за ті кілька днів, напевне вже й сива. Казна чого навигадувала.
Головна картинка – pexels.
