В останній день старого року природа сотворила диво. З неба посипалися сніжинки. Гарні-прегарні маленькі колючі блискітки. «Мов пелюстки космічної вишні…» — мимоволі зринув у пам’яті поетичний рядочок…
Вона поверталася додому, обвішана сумками і торбами, але не помічала їхньої ваги. Серце заполонила тиха радість, передчуття чогось незвичайного, чарівного, казкового…
З’явилося воно відучора, коли чоловік запропонував:
— А знаєш, давай цей Новий рік зустрінемо вдома? Удвох — тільки ти і я…
Погодилася відразу. Бо вже й самій набридли галасливі й давно знайомі компанії, в яких вона завжди нетерпляче чекала того часу, коли підпилий чоловік, поступаючись її несміливим наполяганням, казав: «Все, до хати!»
І вже сьогодні зранку, коли співробітники допитувались, де стрічає Новий рік, вона загадково усміхалась:
— Ми з чоловіком — удома. Це свято сімейне.
По дорозі на роботу встигла відправити сина й дочку до бабусі, котра на іншому кінці містечка мешкає. І старенька не сумуватиме сама, і діти під наглядом будуть. В обідню перерву вискочила за подарунками «від Діда Мороза» і пробіглася велелюдним базаром, з жалем відчуваючи, як стрімко худне гаманець.
Та цей святковий вечір того вартий. Десь у найдальшому куточку її душі розцвітала дивовижна квітка. Про чоловіка думала з ніжністю. Згадувала, як п’ятнадцять років тому вони почали зустрічатись, як сором’язливо він залицявся. Як вони вперше разом зустрічали новорічне свято і під передзвін курантів він її вперше поцiлував: «З Новим роком, моє щастя…»
Чоловік повернувся додому, коли на кухні вже смажилося, варилося й пеклося. Пахощі линули по всій хаті. Від неї, заклопотаної приготуванням новорічного столу, щоправда, не сховалося, що він уже почав святкувати. Та чого сердитися — свято на порозі.
Чоловік кумедно повів носом, позаглядав у каструльки й сковорідки, вихопив з однієї котлету, з іншої — шматок смаженої курки, відламав хліба і зручно вмостився зі стосиком газет перед телевізором.
— Ти ж дивись, не засни під Новий рік, — напівжартома благально попросила вона.
— Та ні… Але якщо раптом — то розбудиш…
Одним оком поглядаючи у телевізор, вона зладнала на столі новорічну композицію — поставила ялинкову гілку в улюблену керамічну вазу, обвила її сріблястим «дощиком», вчепила дві засніжені кульки. Поруч поставила червону декоративну свічку, шaмпaнське і два келихи…
Та чоловік уже не бачив тієї краси — його таки зморив солодкий вечірній сон. Ну й добре, втішала сама себе подумки, встигну причепуритись. Дістала свою улюблену сукню кольору морської хвилі («Як твої очі», — казав колись він), приклала до неї нове намисто. Не перли, звичайно, але красиве. Цей разок купила собі з останньої зарплати — як подарунок до Нового року… Так, тепер зачіска: скромна стрижка за якихось півгодини перетворилася на зливу кучерів — не гірше, як ото показують у рекламі.
Розправила на стільці нову сорочку для чоловіка, поклала відпрасовані штани і за чверть до півночі заходилася його будити. А впевнившись, що він зрозумів, чого від нього хочуть, поспішила на кухню — треба встигнути викласти на тацю гаряче.
Президент з телевізора вітав співвітчизників з Новим роком, коли чоловік присунувся ближче до столу.
— Ти б переодягнувся, — несміливо почала вона.
А він тільки сонно махнув рукою: мовляв, кому це треба?!
Так і сіли одне проти одного. Вона — святкова, нарядна, з іще не зовсім пригаслою радістю в очах, він — у спортивних штанях, майці, заспаний і розкуйовджений.
Шaмпaнське залишилося невідкоркованим. Він дістав почату пляшку біленької, їй налив домашнього винa. Мовчки, не дивлячись на неї, налив і випив чарку. Поколупався в одній тарілці, в іншій, зачерпнув ложкою вінегрет і пробубонівши: «Дивись, не спи перед телевізором, бо згорить», побрів до спальні.
Прибирала зі столу, а сльози котились і котились. Не помічала їх — вихолола душа зіщулилася, і яскрава квітка, яка переможно цвіла там, зів’яла…
Телевізор вимкнула. Місячне сяйво миготіло на ялинкових кульках, переливалося на разку намиста, грало на хвилі золотистих кучерів, що раз по раз здригалися на тендітних плечах від безмовного плачу…
Автор – Алла ШАПОВАЛ, смт Чернігівка Запорізької області.
За матеріалами – “Українське Слово”,
Фото – ілюстративна.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
