Після того, як від неї раптово пішов чоловік і стрімкого, і якогось дуже твердого розлучення, минуло три місяці, але вона ніяк не могла отямитись. Спала погано, жила, працювала так, ніби не вона, а хтось інший, на кого вона дивилася з боку і не могла зрозуміти що відбувається і що сталося.
Того вечора вона прийшла додому трохи пізніше ніж зазвичай, була в перукарні, так хотілося бути красивою і привабливою в дні перед Новим роком, їй завжди, як і в дитинстві, здавалося, що Новий рік неодмінно принесе диво, подарунки і обов’язкове, жіноче щастя.
Вона готувалася до цих свят дуже ґрунтовно, завжди заздалегідь купувала подарунки, складала меню святкового столу, навіть якщо зустріч Нового року була в дуже вузькому колі, удвох з чоловіком, обов’язково купувала нову сукню, і інші обновки і собі, і чоловікові.
Жвава, рум’яна з морозу, вона увійшла в квартиру і побачила чоловіка, який сидить на дивані з зібраною валізою.
Чоловік сказав, що йде від неї до іншої жінки, яка готується через місяць стати матір’ю його дитини, тому така поспішність, тому всі питання стосовно розлучення і стосовно поділу майна потрібно вирішити зараз, швидко і по можливості просто, бажано до Нового року.
Вона нічого не розуміла. Яка жінка… яка дитина… Коли кілька років тому вони втратили свою дитину, переживала тільки вона, чоловік був навіть якось злегка, як їй здалося, радий цьому, говорив, що зараз не час, потрібно стати на ноги, мати якусь матеріальну базу, а потім заводити дітей.
Це чоловікове “заводити” дуже різало їй слух, але вона нічого не говорила йому, що дітей не заводять, діток Бог посилає.
Вона ж, на відміну від чоловіка, дуже довго переживала цю втрату, не могла отямитися.
І ось зараз, коли зі здоров’ям все налагодилося, необхідна чоловікові матеріальна база в сім’ї є, квартира куплена, і дійсно можна було б подумати про дитину, її чоловік каже, що у нього є інша жінка, у якої буде від нього дитина…
У цей вечір він пішов, залишивши її з новою передсвяткової зачіскою і начисто розбитим серцем, у сльозах, абсолютно одну, наодинці з цією новиною і зі своїми переживаннями.
Скаржитися нікому вона не хотіла, та й не вміла, знала точно, що співчуваючих не буде.
Мама перекладе всю відповідальність на неї, скаже не втримала чоловіка тому, що вона винна, від хороших дружин чоловіки не йдуть, сестра навіть зрадіє, тому, що теж була в давно розлучена і самотня.
Ось і “варилася» у цьому одна, то випливаючи, то знову занурюючись в переживання і жалість до себе самої.
Весь час ставлячи собі питання, за що їй все це і що з нею не так, якщо її так раптово покинув чоловік, з яким вона прожила майже два десятиліття…
Через кілька днів вона отримала повідомлення в суд, на розлучення.
Розлучення відбувся на диво швидко, дітей у них не було, розділ майна теж стався без всяких затримок, вона і не помітила, як опинилася в невеликій квартирці на околиці міста, з зовсім невеликим рахунком в банку і старою дачкою, у вигляді невеликого гарного сараю, яку чоловік колись купив про запас, будинок же, добротний, великий, теплий побудував абсолютно в іншому місці. Вона так і не пожила в цьому будинку, не встигла, вони збиралися відсвяткувати в цьому будинку новосілля в травні. Тепер в будинку буде зовсім інша господиня.
Минуло кілька місяців її самотності, важких, вимотуючих часів.
Як завжди, бувало в найважчі моменти життя, вона вирішила поїхати в місто біля моря, місто свого дитинства, батьки і сестра давно там не жили, та й друзів і знайомих в цьому місті вже не залишилося, на старому кладовищі були лише пам’ятники її улюблених людей, бабусі і діда.
Їй вже не раз доводилося саме тут “зашивати” свою душу. З досвіду минулих років вона знала, що місто саме допоможе їй, так траплялося вже не один раз.
Місто зустріло її оновленим, красивим, комфортним, жвавим співом птахів і квітучими каштанами. Море і каштани залишалися колишніми, в іншому ж місто стало дуже красивим, доглянутим і молодшим.
Тиждень, проведений в своєму улюбленому місті біля моря, зробив свою справу, вона відчула знову гармонію життя, душевну рівновагу, захотілося слухати музику, захотілося нових нарядів, захотілося нової зачіски.
Захотілося Жити.
Це були ознаки повернення до життя.
Одного разу, сидячи біля моря, вона побачила хлопчика, років десяти, який кидав каміння в море так, щоб, пролетівши і підстрибнувши на поверхні води деяку відстань, зіткнувшись з водою, камінчики не залишили бризок і не потривожили рівну поверхню моря. Колись давно цьому її вчив дід.
У хлопчика це заняття виходило не дуже добре, але він уперто повторював, намагаючись довести цю справу до досконалості.
Кілька днів траплялося так, що вона приходила до моря саме тоді, коли хлопчисько займався своїм заняттям з камінчиками.
Одного разу, вона приєдналася до нього, хлопчик не заперечував, вони розговорилися, з’ясувалося, що він живе з тіткою, у якої своїх троє маленьких дітей, батьків хлопчика не стало раптово, а в дитячому будинку він жити не хоче.
Вони удвох з цим хлопчиком дуже добре проводили час, розмовляючи на всілякі теми, граючи із камінцями, насолоджуючись морем.
Хлопчина виявився дуже тямущим, добродушним, цікавим.
Вона й не помітила, як прив’язалася до нього.
Спілкування з цим хлопчиком стало для неї найважливішим і найцікавішим заняттям в її житті.
Але її відпустка підходила до кінця, потрібно було збиратися додому.
В один із днів вони загралися в свої камінчики до пізнього вечора, і вона пішла проводити його до дому. У будинку на них чекала розпатлана тітка, яка на містечковому діалекті на всю вулицю стала лементувати, що нічого займати чужих дітей, відволікати їх від рідні, або забирай собі цей скарб, або дай спокій, їй, тітці, є про кого хвилюватися, ще й цей звалився на її голову. Тітка репетувала ще довго, вже відійшовши від будинку на досить на пристойну відстань, вона все одно чула її голос.
У цю ніч вона не спала зовсім. В голові крутилася одна думка, забрати хлопчика собі, виховати, вивчити, усиновити.
Зателефонувавши на роботу і відклавши повернення додому на кілька днів, вона, дуже хвилюючись, пішла до тітки хлопчика.
Тітка, ще досить молода, але дуже недоглянута, якась запущена і втомлена жінка, зустріла її вороже, але дізнавшись навіщо вона прийшла, відразу обм’якла, подобріла, стала заглядати в очі, змінився навіть її голос, вона заворкотала приємним, оксамитовим, з нотками теплого південного акценту, голоском.
Тітка погодилася відразу віддати племінника, але з однією умовою, що квартиру його батьків, яку вона зараз здає приїжджим, одпишуть їй. А його самого… забирай… зайвий рот… зайва турбота. На тому і порішили.
Тітка сама пішла в органи опіки, там працювала якась її знайома і справа з усиновлення хлопчика закрутилася ..
Поки всі документи проходили необхідні інстанції і оформлялися, вона, повністю повернулася до життя, щаслива і окрилена, ненадовго попрощавшись з хлопчиком, полетіла додому.
Справ було безліч. Вона спішно продала, залишену колишнім чоловіком дачку і свою маленьку квартирку, а на виручену, дуже пристойну суму, купила невелику, але дуже хорошу квартиру в елітному будинку гарного району міста, поруч була школа, басейн, тренажерний зал. З купівлею – продажем їй дуже пощастило, і взагалі почався якийсь незрозумілий період везіння, все, за що б вона не бралася, все, що вона планувала зробити, все виходило якось дуже легко і просто. Вона навіть і згадати не могла, коли таке ще було в її житті.
Її майбутньому синові мало б це все дуже сподобатися.
Про себе вона вже називала його сином, синочком.
Два щасливих роки вони прожили удвох в цій квартирі, затишній, теплій, наповненій материнською турботою, дитячим сміхом, щастям і величезним душевним теплом. Вона багато працювала, щоб вистачало грошей на гідне життя і синові, і собі, але завжди залишаючи час для спілкування з сином.
Син навчався дуже добре, проявляючи особливий інтерес і здібності до математики, проблем ніяких особливих він не доставляв, навчався добре, не буянив, як це буває у хлопчиків його віку, в школі про нього були тільки дуже хороші і добрі відгуки.
Вона не пам’ятала, коли в своєму житті вона ще була така спокійна і щаслива, тільки, напевно, в дитинстві, коли жила з бабусею і дідом в їхньому місті біля моря, в любові і теплі сімейної радості і турботи.
Одного разу, вона різко, тривожно прокинулася посеред ночі з незрозумілої причини, такого давно з нею не було, і зі старого досвіду, це було ознакою якоїсь поганої звістки, що насувається.
Але вранці нічого не сталося. І вдень теж.
Минуло кілька днів, вона зовсім забула про ту тривожну ніч, коли пролунав телефонний дзвінок і вона почула, як з далекого, давно забутого минулого, голос колишнього чоловіка.
Звідки він дізнався її телефон, вона не знала, після розлучення вони жодного разу не зустрічалися і не зідзвонювалися, вона абсолютно не цікавилася ним і його життям.
Колишній чоловік просив терміново зустрітися, справа була нагальна і він просив її про допомогу.
Чим вона могла допомогти своєму щасливому, багатому і успішному у всьому колишньому чоловікові, який так безпардонно розірвав їх шлюб, вона не знала.
Зустрічатися не хотілося, розповідати про своє життя, про свого дорогоцінного сина, впускати колишнього чоловіка в такі потаємні куточки своєї душі і життя, було просто неможливо.
Колишній чоловік був наполегливий і вона не змогла, не зуміла йому відмовити. Вони зустрілися в обідню перерву в кафе недалеко від її роботи. Колишній виглядав дуже постарілим, якимось збляклим чи що, їй на секунду навіть стало шкода його.
Чоловік прийшов в кафе з дуже дорогим букетом квітів. Мило, подумалось їй, після всього, що сталося між ними… до чого б це…
Без довгих передмов, чоловік сказав, що його нова дружина давно пішла від нього, вийшла заміж і виїхала з країни, відмовившись від материнських прав, залишивши їх сина з ним. Колишній чоловік просить її вийти заміж за нього знову і усиновити його дитину.
Сам він серйозно і важко нездужає, його чекає складна процедура і якщо все буде добре, на що він дуже сподіватися, то довгий період відновлення.
Хлопчик, його син, весь час з нянею, більше нікому про нього подбати, йому скоро буде п’ять років. Колишній чоловік просить її, свою колишню дружину, про допомогу, він готовий на всі її умови, тільки б вона погодилася йому допомогти.
Перша її реакція була такою, що це неможливо, у неї зовсім інше, рівномірне, дуже хороше, щасливе життя, в якому її влаштовує все, вона нічого не хоче в ньому міняти і взагалі боїться будь-яких змін.
У наступні дві ночі вона не спала зовсім, в голову лізли всілякі погані думки. Спокій і радість від всього, що її оточує, знову були збентежені появою колишнього чоловіка .
Раннім ранком на третій день, вона зателефонувала колишньому чоловікові і сказала, що згідна… Це рішення далося їй не просто, але душа не дозволила відмовити, покинути в біді навіть його, свого колишнього чоловіка, який завдав їй скільки проблем.
Через кілька днів, завдяки зв’язкам і грошам чоловіка, вони оформляють документи з реєстрації шлюбу та усюновлення чотирирічного хлопчика.
Ще через кілька днів чоловік ліг на операцію і ще через кілька днів його не стало…
Після прощання з чоловіком, забравши тепер уже другого свого сина до себе, вона почала думати про збільшення квартири, ця явно була замала. Як вирішити це питання вона не знала… ніякої старої дачки, яка її врятувала минулого разу, більше не було…
Через півроку вона отримала спадок чоловіка, вона і гадки не мала про розміри його статків. Чому ж тоді, при розлученні з нею, він залишив її практично ні з чим.., вона не розуміла ..
Зараз же заповіт було продумано до дрібниць, ніхто і ніколи не міг би його оскаржити, все рухоме і нерухоме майно заповідав їй і її дітям , нинішнім і тим, які можуть з’явитися в майбутньому.
І той будинок, який вони будували ще в період їхнього шлюбу і в який планували переїхати на травневі свята, був її. У ньому ніколи ніхто не жив і у нього не було іншого господині…
Коло замкнулося…
Автор: Мaryna Кulykova.
Фото ілюстративне.
