Але, якщо він не обирає свою сім’ю, то за нього це ніхто зробити не зможе і те, що мені залишилася наша квартира і аліменти не говорить про нього, як про хорошого сім’янина, це елементарне, чим він мав забезпечити своїх дітей і саме це я стараюся донести своїй свекрусі, але вона чомусь цього не розуміє.
Все почалося з того, що ми з Петром вирішили одружитися і він поїхав за кордон аби заробити на весілля та на перший внесок в дольову участь.
Мої батьки не витрачалися на весілля, бо у нас не було звідки і я вважаю за нормальне, коли чоловік тебе любить, що він виконає твоє бажання і зробить таке весілля, як ти хочеш. У мене було чудесне плаття на замовлення і все було так. як я хотіла.
Саме з вдячності до чоловіка я йому подарувала через рік сина і він це оцінив по-достоїнству: купив мені гарний золотий гарнітур і величезний букет квітів, всі просто були у захваті від того, як мене мій чоловік кохає.
Це були найщасливіші миті мого життя і я була певна, що з цим чоловіком я назавжди.
Мене попереджали, що з появою дитини почнуться труднощі, але я цього не бачила, адже у мене було все для малюка – від гойдалок до горшка з музикою, все найкраще і дороге. Це було те, що має батько забезпечити своїй дитині.
Але Петро тут і показав слабину, показав, що не здатен на більше і мені дуже прикро, бо відтоді й почалося в нашій родині все не так.
Він поїхав знову на заробітки, щоб виплатити квартиру, зробити ремонт і ще дитині треба ж грошей.
Коли приїхав, то Данилкові було три роки і саме собою, що він не звик до того, що має підпорядкуватися наказам Петра.
– Якщо дитина хоче щось, то їй треба дати, а не читати моралі, Петре, – говорила я йому, коли він обурювався, що малий може лягти на підлогу в магазині.
Далі йому не підходило, що малюк рано лягає і рано встає, що він вередує, не їсть те, що на думку Петра має, не поводиться так, як в уяві Петра. Може, й не гоже так казати, але мені було легше, коли Петро був на заробітках.
А тут і він каже:
– Я їду, мені на роботі легше, ніж тут з вами.
Я дуже втішилася, але далі виявила, що знову матиму дитину. Звичайно, що це подвійне навантаження на чоловіка, але й на мене. Я була дуже стомлена і хотіла відпочинку, тому зажадала аби чоловік вернувся з заробітків та поміг мені.
– Ти ж вдома сидиш і тобі важко?
– Ти серйозно кажеш таке жінці з двома дітьми?
– Я тобі кажу, що як я вернуся, то не буде грошей на приватний садок для Данила, на англійську, на гуртки, одяг і дорогі іграшки, які ти йому купуєш. Добре, що хоч знову буде хлопчик, бо коляску не треба купувати нову.
– Як це не треба? Твій син буде їздити у знищеній? Ти батько чи хто?
Як це дитина має їздити у візочку, в якому вже колеса спущені, бо Петро вирішив зекономити і не купив фірмову коляску, бо сказав, що вона коштує, як пів машини.
Але ми дійшли згоди, що він приїде і тут шукатиме роботу. Але то на словах все чудово, а на ділі почалося, чого це я не приготувала йому вечерю чи не випрала спецівку.
– Ти не бачиш, що діти прислабли? Я не мала коли.
Але до нього не доходить.
– Він просто не цінує те, що має, – підтримала мене мама, – В когось ще є така жінка-красуня і такі діточки, мов ангелятка? Дякував би Богу та допомагав жінці, а він отак навіть з дітьми гуляти не вийде і тебе до кухні приписати? Нащо такий чоловік?
І справді – від нього тільки додатковий клопіт, я й так розриваюся між дітьми цілодобово, а тут ще він не помагає, а вимагає й їсти смачно, тиші і уваги. Та скільки можна?
Я йому сказала, хай йде і колись може зрозуміє, яку родину втратив.
– Сподіваюся, ти порядний чоловік і про своїх дітей хоч так попіклуєшся, що не будеш на квартиру претендувати? І не забувай, що вони потребують грошей.
Знаєте, мені легше, бо хоч чоловіка і нема, але він нас повністю забезпечує і я вважаю, що це елементарне, що він може зробити. Бачу, що й має вже час і погуляти з дітьми і на атракціони їх повести, вернувся розум аж тепер.
Звичайно, що як він змінився, то я подумаю про те чи не вернути його до нас. Але вже повністю на моїх умовах. А ви як би мені радили вчинити?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
