Чоловік вважає, що я вигадую проблеми на порожньому місці. Ну, не пішов на свято, хіба щось серйозне? Але донька так чекала на тата. Вона навіть пісню сама співала, хотіла, що він послухав. Я думала він прийде, з роботи відпрошуватися не стала. У результаті, дитина була сама на святі.
Я дуже старалася робити все для того, щоби наша донька отримувала увагу і від батька, і від матері. Мною займалася переважно мама, тому я не хотіла повторити подібну долю. Через це у мене дуже складні стосунки з батьком, та й взагалі я не вважаю його за близьку людину.
Мої батьки працювали на одному заводі. Якщо тато приходив з роботи і завалювався спати, то мама шила мені сукні, пекла печиво на шкільні ярмарки і відвідувала всі мої виступи. Тато міг потріпати моє волосся або підморгнути – це його максимум.
Батько ніколи не чіпав мене, але я його не надто любила. Напевно, бо вважала його за чужу людину. Я дуже його люблю, але до сьогодні не можу виявити свої емоції, обійняти його або поговорити.
Нині у мене вже своя сім’я. Я щосили борюся за те, щоб моя донька не відчула того ж. Я активно залучаю чоловіка до життя Кірочки. Як би він не відмовлявся, я все одно суну йому доньку в руки і буквально змушую проводити з нею час.
— Я хочу, щоб ти був татом, а не співмешканцем. Дочці вже 5 років, а вона обходить тебе, — кажу я чоловікові, а він сміється.
Він чекає, коли вона підросте. Мовляв, тоді й гулятимемо разом, а поки що вона “мамчина”. Тільки потім буде пізно. Ще й свекруха до мене чіпляється. Вона вважає, що чоловіки по-іншому ставляться до дітей, і не треба нав’язуватися.
Я свою позицію їй не доводжу, а сенс? Я не втрачаю надії змінити долю своєї дочки, але, мабуть, чекає на мене провал. Ось як із цим святом!
Я пошила доньці костюм та вивчила з нею вірш. Повторила пісню та танець. Чоловікові залишалося лише одне — піти туди. Вихователька обіцяла допомогти із зачіскою, тому йому треба було лише переодягнути Кіру. Він цокав і обурювався, але погодився.
Я зі спокійною душею пішла на роботу, адже була певна, що чоловік не дасть задню. Я спеціально йому не дзвонила, а займалася своїми справами. Однак коли я прийшла ввечері по доньку, виявилося, що чоловік не прийшов на свято. Вихователька сказала, що донька дуже засмутилася, адже до решти дітей прийшли батьки.
Коли я побачила чоловіка, я намагалася тримати себе в руках. Просто заспокоїлася і спокійно запитала:
– Як ти це поясниш?
— Ну, не вийшло у мене.
— Ти розумієш, що ти не стримав слово у очах доньки? Вона весь день проплакала через тебе. Не соромно?
– Чого ти нагнітаєш? Це ж не випускний, тих свят ще купа буде. Колись схожу!
— То навіщо ти їй обіцяв? Потім нарікай на себе!
Чоловік сказав, що не збирається це слухати і пішов до друзів. Мовляв, я роблю із мухи слона. Він вважає, що його вини немає. А донька поплаче та забуде. Я так не вважаю. Я впевнена, що він має вибачитись перед Кірою. Хіба не так.
Головна картинка – pexels.
