Розуміючий чоловік.
— Анатолію, вибачте, що втручаюся, — сусідка по сходовому майданчику трохи зам’ялася, — але й змовчати не можу. У самої були діти.
— Віро Миколаївно, ви мене лякаєте, — нервово посміхнувся чоловік. — Щось трапилося?
— Сьогодні з вашої квартири було чути плач дитини. Але ж ваша Євочка дуже спокійна дівчинка! — Бабуся сплеснула руками, не в силах стримати емоцій. — В обід я зазирнула в гості, хотіла дізнатися, чи не потрібна якась допомога. Анна подякувала і відмовилася, відповівши, що все гаразд. Але бідна дівчинка була така бліда і втомлена!
— А після вашого візиту донька плакала?
— Плакала, — схвильовано закивала сусідка. — Так жалісливо, що в мене серце розривалося!
— Дякую, що розповіли, – посміхнувся Анатолій. — Зараз я з усім розберуся.
— Ох, не хотіла я у вашу сім’ю лізти, — зітхала тітка Віра, відчиняючи двері своєї квартири. — Сподіваюся, Анюта на мене не образиться.
Чоловік зайшов до себе в квартиру та прислухався. Там було аж надто тихо. Намагаючись не шуміти, Анатолій пройшов до спальні, де на ліжку тривожно спала його дружина. А поряд, у своєму ліжечку, солодко сопіла Єва.
— Слава Богу, все гаразд, — полегшено прошепотів чоловік, поправляючи ковдру доньки.
— Ти вже повернувся? – трохи невиразно промовила Аня, розплющуючи очі. – Зараз вечерю розігрію.
Безперервно позіхаючи, жінка попрямувала на кухню. Анатолій пішов слідом за нею, залишивши двері до кімнати відчиненими. Раптом Єва прокинеться.
— У вас все гаразд? – стурбовано запитав чоловік.
— Та все як завжди, — здивувалася Аня. — А що?
— Та мене сусідка наша біля дверей спіймала. Розповіла, що Єва весь день плакала. Цікавилася, чи тобі не потрібна допомога.
— Плакала, це ще м’яко сказано, — важко зітхнула дівчина, згадуючи минулий день. — Вона просто репетувала. І ні, не тому, що я її образила. Все почалося із того, що я не дозволила насипати в кашу перець. І, до речі, якщо ти ще раз залишиш перечницю на столі, я тобі всиплю.
— Обіцяю прибирати на місце, — розсміявся чоловік, чим викликав несхвальний погляд дружини.
— Далі більше. На прогулянку ми захотіли взути сандалики. Я сподіваюся, ти здогадуєшся, що я не дозволила. Півгодини лементу були мені нагородою. Потім я героїчно рятувала Пушинку з полону пральної машини. Розповісти, хто запхав туди бідну тварину?
— Єва? — Мимоволі посміхнувся Анатолій, уявляючи цю картину.
— Потім вона захотіла підстригти Лайму. Бідолашний песик забився під диван й боявся звідти навіть носа висунути. І, до речі, хто залишив ножиці на столі?
— Винен!
— Це ще не все. Поки я готувала вечерю, Єва схопила пляшку з миючим засобом та хотіла спробувати її вміст на смак. Я відібрала і, як наслідок, ще півгодини репетування. Я за сьогоднішній день так втомилася.
— Так, я все зрозумів, можеш далі не продовжувати. Тітку Віру я заспокою, з Євочкою завтра посиджу — відпочивай.
Аня лише посміхнулася. Все одно довше, ніж кілька годин без своєї дитини вона не витримає. Добре, що хоч вранці виспиться.
Автор: Olena Dіdik.
Фото ілюстративне.
