Чоловік зателефонував і повідомив, що я терміново повинна поїхати у нашу районку, там його маму привезли. Я одразу полетіла до Ніни Степанівни, адже розуміла, що окрім мене тут у місті у неї нікого й не має. Тоді я ще не знала до чого призведе мій порив допомогти свекрусі у важку хвилину.
Мій чоловік уже три роки на роботі в Англії. Працює він на фермі а я у нашій квартирі новій ремонт доробляю. Їхав він не від добра туди. Ми свою квартиру в кредит узяли, з роботами у нас почались негаразди. Вибору не було, або заробітки, або на вулицю із дітьми.
Думала я їхати, але меншому два рочки лиш було. Ми сіли порадились і вирішили, що все ж Артем поїде. Тоді мова була про те, що віддавши за житло він повернеться, але тепер купа інших потреб: ремонт, авто, думаємо вже про будинок за містом власний і в ньому ремонт треба буде робити. Не скоро він повернеться, це вже точно.
А це, набрав мене чоловік і повідомив, що його маму у районку нашу привезли. Я одразу поїхала до Ніни Степанівни, адже крім мене у неї нікого у місті немає. Донька за триста кілометрів із села, навряд у столицю приїде.
Два тижні я щоранку і щовечора їздила до свекрухи, добре, що на роботі на зустріч пішли. Ніна Степанівна мене ніколи не любила, але цього разу терпіла якось. Навіть слів мені образливих не говорила, все по справі і тихо-спокійно. Навіть, коли я з дітьми приїхала до неї вихідними, вона свої пісні про те, що то не її онуки не починала. Лиш запитала у них як справи. Я вже й думала, що свекруха змінилась, що у нас нарешті стосунки налагодяться. Але ж ні. Найцікавіше почалось, коли до неї донька на гостину завітала.
Ірина проживає зі свекрухою в одному домі. Разом вони хазяйнують і ростять двох Ірининих синочків. У зовиці особисте життя не склалось, тож вона повернулась свого часу до матері. Мене вони обоє не сприймають, вважають, що з моєю появою вони втратили сина і брата.
Артем свого часу сестрі і матері допомагав гано, а як одружився і ми квартиру взяли власну, так уже більше не міг. тоді я й стала для них на всій вині. Бачте, їм важко одним у селі, потрібна чоловіча рука, а у Артема часу на власну сім’ю немає, не те щоб ще й мамі і сестрі на допомогу стати.
Я була у свекрухи, саме їй їжу привезла, як у палату увійшла Ірина. Люди добрі, що почалось. Ніна Степанівна у сльози, давай обіймати її.
— Ну нарешті, хоч одне рідне обличчя, а то всі чужі і чужі. Доню, ти хоч їсти мені чого домашнього привезла, бо я вже аж за стіни скоро триматись почну. – і це при тому, що я їй привезла повні судочки харчів, а в холодильнику і тумбочці були ще не з1їдені смаколики, – Побалакай із професором, бо що він мені каже, я нічого не розумію. А кому я тут треба, стара бабуся із села?
Про те, що я поруч вони й не згадували. Говорили так, ніби я місце порожнє. Ніби не я двічі на день тут з усіма домовляюсь, не я бігаю в аптеку, не я їсти свіженьке щоразу везу і гуляю зі свекрухою годинами. Що ви “я тут сама одна і нікому не треба”.
Поїхала я додому і зареклась до свекрухи ще раз їхати. Три дні тиші абсолютної, аж тут телефонує мені чоловік:
— А чого ти маму саму покинула. Я з нею говорив, плаче, що тебе вже пів тижня немає. Як так? невже важко відвідати, я нагадувати повинен, то ж мама моя. Май совість.
Я все йому як було розповіла, він прекрасно знав наші відносини і повірив моїм словам одразу. Помовчав, а потім попросив все ж до мами його з’їздити:
— Потім, можеш із нею не розмовляти, а зараз, я тебе дуже прошу, хоч ложку супу їй завези. Не заради неї, заради мене, прошу тебе.
Стою я оце на кухні і рука не підіймається щось робити для цієї жінки. Розумію що треба, а сил не маю через себе переступити.
А може й не потрібно? Вона ж показала своє до мене ставлення, то чого я нав’язуюсь зі своїми судочками, першим, другим і третім?
Ви б поїхали на моєму місці?
06,09,2023
Головна картинка ілюстративна.
