fbpx

Чоловік збирається додому цілком серйозно. Бачте, він мами втратити не хоче і йому її шкода. Я вже й свекруху набрала, бо де вже витримати таких капризів? Думала, поговорю, вплину на неї. А та свята невинність: “Він робить як підказує його душенька”

Чоловік збирається додому цілком серйозно. Бачте, він мами втратити не хоче і йому її шкода. Я вже й свекруху набрала, бо де вже витримати таких капризів? Думала, поговорю, вплину на неї. А та свята невинність: “Він робить як підказує його душенька”.

Уже багато років як ми із чоловіком за кордоном у Фінляндії, чи то на заробітках, чи то живемо, сказати важко. Але повертатись наміру не маємо. Вірніше – не мали.

Діти наші тут уже й школу закінчують, була в нас мова і про подальшу їхню освіту тут, готуються обоє. Та от бачу і відчуваю, що підуть усі наші плани шкереберть і все через оцю незрозумілу поведінку свекрухи моєї.

Справа в тому, що вісім місяців тому не стало мого свекра. зі свекрухою вони у парі прожили сорок років і була в них сім’я прикладом любові і взаєморозуміння, яке крізь роки можна пронести до сивого волосся.

Був мій свекор і здоровим і ще при силі, бо вони зі свекрухою на заробітки ще їздили, правда вже не за кордон. а в Україні, ягоди збирали. За роки життя заробітчанського мають і дім гарний і подвір’я на заздрість усім. Та не вберегло оте все його – одного ранку полинув на небо.

І от ми ж приїхати ну ніяк не могли до свекрухи. Лиш грішми і допомогли, бо і з роботою так у нас, що й не відпросишся от так з ходу. Ото їздили уже на сороковий день відвідали місце спочинку свекра, відбули обід і додому за тиждень.

Ще тоді мене свекруха здивувала, бо нічого їй не було потрібно. Ходила тінню, навіть качкам води не хотіла винести, мовляв, нащо все, як немає її Давида поруч. все до чоловіка мого повторювала6 “Ти ж не покинеш мене одну, синку? Не залишиш?”

Ну місяць, ну два. А це вже восьмий пішов, а вона ще нічого не хоче, та все кличе мого чоловіка додому, бо самій їй важко. Цьогоріч, навіть город заріс, сусід нам фото скидав. Пам’ятник свекру і той ставили без неї, бо вона з дому виходити не хоче сама.

От чоловік мій давай речі збирати, аби їхати до мами. Мовляв, буде із нею скільки треба і взагалі не повинен був їхати з дому після того, як не стало тата.

Мене підняло і поставило: ну що за капризи у свекрухи? У нас тут життя своє, все розплановано. Та й як то буде, за що я тут квартиру оплачуватиму, якщо більшою частиною чоловік мій заробляє.У мене зарплатня менша.

Набрала свекруху, кажу аби до нас їхала на час. а вона мені про те, що дім свій полишати наміру не має і додає що сина гарного виростила і він про неї тепер дбатиме.

От цікаво: свій дім їй лишити шкода, а те, що з її милості і ми залишимось без квартири орендованої, її не цікавить.

Я просто не знаю, як бути і як врозумити цю жінку. Чоловік збирається, а мені хоч сядь і плач, бо життя летить шкереберть.

От як бути?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page