fbpx

Чоловік зі мною нещасливий, виявляється! От взяв і своїм ротом озвучив, що вже багато років не відчуває себе в домі чоловіком, що я всім командую і його за пояс затикаю

Я не здивувалася такій оповідці, адже це останнім часом стандартна п’ятнична процедура – посидить після роботи з друзями і наслухається їхній корисних порад, як то бути мужиками в домі.

Найсмішніше, що чим менш успішні в житті чоловіки, тим більше вони пащекують про те, які вони круті сім’янини – жінка у них без дозволу і морквини не купить, діти всі виховані і гарно вчаться, а теща приїжджає раз в рік і то зятеві ноги миє.

Але насправді, ці чоловіки роки на орендованих квартирах, а їхні жінки крутяться самі як можуть і не йдуть від них або через дітей. або через те, що звикли.

Мій Віктор не має на що жалітися – ми живемо у власній квартирі, маємо машину, діти вже в школі, вчаться середньо. Я працюю і встигаю все робити вдома – прибирання, готування і все інше.

Віктор приходить з роботи і смачно їсть та в чистому спить, діти його не турбують через дрібниці, як захоче, то ходить з ними гуляти, а ні. То й без нього обійдуться.

Одним словом, ніяких турбот, крім своєї роботи.

А і ще – теща до нас приїжджає майже ніколи,Ю це я їду до мами сама і їй допомагаю.

І, як бачите, це він у нас не господар…

Я тоді не витримала і зібрала йому сумку з речами:

– Ти вільний, їдь куди хочеш, роби зі своїм життям, що хочеш. Якщо я переходжу твої кордони, червоні лінії і не враховую твої потреби – вперед.

І що видумаєте? Пішов! Поставив себе на перше місце, а не родину і просто щасливий побіг до свого друга Федора, який недавно розійшовся зі своєю дружиною і пищав від щастя, як йому одному добре.

Минув тиждень, а чоловік і не телефонує. Не питає, як діти, як у нас справи, чи все гаразд… Взагалі.

І так мені прикро стало, наче я тягла воза і тягла, думала, що поруч сильний кінь, який зі мною в упряжці, а він просто збоку ішов…

І мало того, що не допомагав, то ще й поскакав на зелені луги до молодих кобилиць…

А я як тягла і потягла далі, бо звикла, бо треба, бо не можу отак на все плюнути і поїхати…

Через тиждень він зателефонував і так між іншим спитав, як ми там, але найперше хотів дізнатися, як запускати пральну машину.

Далі дзвонив питати, як буряк в борщ сирим чи тушити.

Далі яку я олію беру для салату і так далі і тому подібне.

Я чемно відповідала, а сама думала – отже, ти там за кухарку, а не за ніякого господаря дому. Видно Федір так само вміє готувати, як і Віктор і готують по черзі.

Через два тижні на порозі стояв чоловік.

– Не хочу я ніякого холостяцького життя, я вже для цього застарий! Я хочу комфорту!

Хто б міг подумати, що навіть цілодобовий футбол з друзями перед екраном не заманить мого чоловіка в холостяки.

– Ну, ти отак просто вже не вернешся, мій любий, – кажу я йому, – Тепер ти побачив, що то таке і їсти купити і приготувати. Що то означає «ти ж не переш, а з машинки витягуєш». І про чистий унітаз – теж саме. Я так само стомилася і більше не буду такою доброю і не буду все тягнути на собі. Або разом, або крапка.

Дітей я теж не пожаліла і долучила і до миття посуду і застеляння ліжка. Мені хоч і хочеться ті ліжка одразу ж правильно перестелити. Але я себе всіма силами стримую – хай вчаться, а мені вже й байдуже на той ідеальний порядок.

Підбила куму поїхати на тиждень на відпочинок в гори і повідомила про це рідних.

Побачила, що Віктор захвилювався, але то йому на користь, буде можливість побути в нашому домі господарем.

А щодо Федора, то я знайшла його дружину і сказала його адресу, тепер вона знає, де його знайти, щоб лишати йому час від часу дітей. добігалися, коники, ой добігалися…

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page