Чую, що до мами хтось зателефонував і мама розмовляє якось дуже дивно. Зайшла я в кімнату, коли вона вже геть захлипана сиділа і повторювала: ” Я приїду, сестричко. Не переймайся, я все давно забула, я приїду”.
Свого часу моя рідна тітка дуже негарно вчинила по відношенню до своєї сестри, мами моєї. Майже десять років сестри між собою не спілкувались, хоч мама і не тримала образи, кілька разів намагалась стосунки відновити, але тітка Лариса була проти.
Дідусь і бабуся мої ніколи не любили своїх доньок однакого. Для них саме Ларисочка була “донечкою”, а от мама моя якось так. Ніколи вони не були мамою моєю задоволені, не підтримували її, лиш одна критика з їх уст лунала. Хоч приводу для цього не було, адже мама моя була відмінницею, скінчила інститут із червоним дипломом, а все життя пропрацювала директором школи.
Я дідуся і бабусю дуже любила. мама нас учила їх прощати і пояснювала, що вони із часом усе зрозуміють, однак мене малу дуже дивувала оця несправедливість. Тітка Лариса ніколи не була ні доброю, ні примірною людиною. Одні неприємності і негаразди сипались з її ласки на наш рід, однак, саме вона була найкращою і як би вона не вчинила. усьому було виправдання.
Трішки тітонька моя за розум узялась уже тоді, як поїхала на заробітки. Там вона заміж, уже втретє, швидко вийшла, у неї діти з’явились, нові клопоти. Ми всі чекали, коли ж та казка скінчиться, але ні, жила Лариса у своїй Англії, ніби й не погано.
Дідуся і бабусю моя мама гляділа до останнього їхнього дня. Натерпілась вона, адже для них то було дуже неприємно. Все кликали свою Ларисочку, телефонували, просили приїхати і доглядати їх “по справжньому”, а не так, як мама моя.
Але ж тітка Лариса навіть і не думала про те, щоб приїхати. Передавала по сто євро в місяць і на тому все. Жодного разу так і не відвідала батьків. Куди ж, у неї сім’я, приїхати ну ніяк. Фото із подорожей світом вона викладала, а от поїздку до батьків ну ніяк не могла організувати через брак часу.
Так мама дідуся і бабусю у засвіти й провела. Тітка лариса приїхала лиш на сороковий день, але не для того, аби вшанувати пам’ять батьків. Мама її навіть до місця їхнього спочинку не могла вмовити піти. Тітка лариса приїхала лиш для одного – дім батьків продати.
Так, так, продати, адже дідусь і бабуся на неї його переписали вже давно. Мама дуже просила Ларису аби вона батьківську хату не продавала, а дозволила там жити мені із сім’єю. На той момент у нас грошей не було, але ті п’ять тисяч доларів ми б віддали протягом року, всі працювали, то не було питанням. Просто, усі заощадження пішли на те, аби дідуся і бабусю спочатку доглядати, потім на стаціонар, а згодом на прощання.
Але тітка лариса заявила, що ріднею ми були рівно до того моменту, доки були живі батьки. а тепер нас нічого не поєднує. Якщо би ми хотіли хату, то мусили б її придбати, а ні, так вона її продає.
Нам усім було шкода дивитись, як нажите бабусею і дідусем добро розвозили люди із їхнього подвір’я. Тітка усе начисто продала, навіть не подумавши щось на пам’ять мамі нашій дати. Дім продала майже одразу і не попрощавшись повернулась у свою Англію до сім’ї.
Відтоді багато часу минуло і води втекло, аж тут дзвінок. Мама саме в мене була, як я почула, що вона хлипає в трубку.
Виявилось, що моя тітонька Лариса у своїй Англії вдруге закохалась. Не знаю. про що вона собі думала і що там у неї вийшло, але приїхала в Україну без копійки. Мало того, що не має нічого свого, так ще й жити їй ніде. От і зателефонувала сестрі із проханням про допомогу. ну а мама моя рада старатись, усе простила і вже хотіла їхати в столицю, аби сестру свою привезти в свою хату.
Я скелею стала на порозі. Оце вже ні. Ларису, та до мами в хату? Й ворогу такого сусідства не побажаєш.
— Мало ти від неї усе життя натерпілась? скільки вона побуде доброю перш ніж покаже свій істинний характер? у тебе і так здоров’я слабке, чи ти до батьків раніше піти зібралась?
Мама хлипає. каже що не очікувала від мене такої поведінки, доводить. що я б те ж для сестри зробила:
— Так! Заради своєї, так! Бо вона заради мене останнє віддасть своє. А твоя навпаки – останнє забере для себе. Різницю відчуваєш?
Обирай, або я, твоя дитина, або тітка Лариса. Привезеш її, ні я , ні сестра порогу твого не переступимо, так і знай.
Мама каже, що я надто жорстко реагую і їй прикро, що не навчила мене прощати, але я твердо стою на своєму: ніякої Лариси.
До чого тут прощення поясніть?
Мама в мене одна, і якщо сама себе не захистить, то для цього є ми – її діти.
Ну хіба ж я не права?
10,10,2023
Головна картинка ілюстративна.
