— Чи ти геть, Семенівно на старості глузд утратила, – здивовано говорила сусідка, – Нащо ти й його сюди притягла? Він тобі уже квартиру вітром пустив, якби не діти спала б під тином. Невже й без оцього будинку залишитись хочеш?
А Семенівна уперто мовчала. Що мала казати оцій жінці? Вона нічого не розуміє і ті, що засуджують її позаочі нічогісінько не розуміють. Вона – мати. Яка ж то мати, якщо свою дитину, хай і непутящу, у скруті залишить.
Років з десять назад те було. Прибіг її найменший син, якийсь увесь сам не свій. Говорити толком не може, все то у вікно, то на сходовий майданчик поглядає. Розповідати нічого не хоче, ледь уже зі сльозами на очах від нього правди допиталась. Він у карти в незнайомій компанії велику суму програв. Думав жарти, а ні. Тепер ходять за ним двоє молодиків, кілька разів йому від них перепадало вже. А зараз за родину обіцяють узятись.
— Я уже у трьох банках кредит, мамо узяв, а грошей все не вистачає. Що робити сам уже не знаю, – сказав і заплакав.
Хіба ж вона не мати? Як можна свою дитину у такій скруті лишити. Пішла в той же день і заклала свою квартиру у банку. Син пообіцяв виплачувати. Грошей як раз з боргом розрахуватись вистачило. Після того вона свого найменшого сина не бачила десь із місяць. Хвилюючись дзвонила невістці, а та відмахуючись казала, що він і вдома рідко буває, заливати за комір став багато. Прийде в себе і до матері прибіжить обов’язково.
Уже за місяць у квартирі Семенівни пролунав перший дзвінок з банку. Мовляв коли внесете необхідну суму. Семенівна знов сина шукати, уже сама до нього поїхала – нема. Невістка почувши причину приїзду в сльози. Ні про який борг не знала і не чула, а те, що Семенівна квартиру заклала для неї взагалі новина.
Так син жодного внеску і не вніс. Семенівна щось там ходила, когось просила. З пенсії щось навіть намагалась платити. А через два роки її просто виселили.
Добре, що старші син і донька прихистили. Хоч і сердились на маму за її вчинок, але все одно жила по черзі, то у одного, то у другої. Врешті, стала просити у дітей, аби придбали їй хоч стареньку хатинку у якомусь селі. Дуже вже їй оте життя на валізах набридло. Діти скинулись і переїхала жінка у власний дім. А тут і новина хоч стій, хоч упади. Найменший син отримав термін: уліз десь із друзяками, ось і загримів на п’ять років.
Їздила Семенівна до нього щомісяця. Таскала непідйомні торби. А він мамі руки цілував і плакав. Просив вибачення і каявся матері. Нікому він там не потрібен був. Дружина одразу на розлучення подала, брат і сестра, ще після афери з квартирою про нього і чути не хотіли, друзі якось розгубились. Лиш та кого скривдив найбільше з ним і залишилась.
Усе пережили, минулось. Закінчився термін, вийшов син на волю і одразу до мами в село. Брат і сестра сказали, що більше матері абсолютно нічим не допомагатимуть, якщо брат знову щось накоїть, а вона усе одно його до себе забрала. Люди в селі сторонились і її і її сина неблагополучного. А Семенівна ні на кого не зважала. Це її життя і її дитина. Хай балакають, їй то що.
А син і справді змінився. Так уже на нього вплинули ті роки, що вийшовши життя своє з ніг на голову поставив. Почав шити. Вірніше, ще там, відбуваючи термін, шив роби, а повернувшись зрозумів, що тягне його до тієї справи. Люди почали по-троху зносити речей: штани підлатати, спідницю підшити. А він і не проти. Замовників набралось багатенько а тут ще й надумав він верхній одяг шити. Вийшло. Пішла справа.
Уже через два роки прибудував до хати майстерню і найняв двох жіночок на допомогу. Готовий одяг радо купували і місцеві і брали на реалізацію перекупи. Семенівна дивилась на усе, те і плачучи дякувала Господу, за те, що почув її молитви.
Найменший син став гарним і дійсно добрим господарем. Одружився має двох діточок. Вибудував величезний дім. Має уже з десять ательє і два будівельні магазинчики. Свою родину береже, як найбільший скарб.
А та сусідка, яка колись радила Семенівні триматись від такого сина подалі, колись сказала:
— Як на сповіді тобі кажу: свою дитину, якби вона мою хату на вітер пустила, ніколи б не простила. Сильна ти жінка, Семенівно. За це твого сина Господь і урятував.
Автор Анна К.
Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено.
