Я завжди була привабливою дівчиною і мала багато кавалерів, перебирала ними і романи мала, але заміжжя не було у мене ціллю, бо я вірила, що от-от виберу найкращого серед найкращих, а там і заживу щасливо.
Але чим старшою я ставала, тим меншим ставав мій вибір, дійшло до того, що вже всіх хлопців порозбирали, а я й далі сама.
Ще поки я вчилася та працювала в селі, то мене це не хвилювало, бо ж гроші маю, дах над головою також, можемо з дівчатами кудись поїхати відпочити – все чудово.
Але далі почалася геть не весела для нас ситуація – мама злягла і ми з татом витратили всі гроші аби їй допомогти, напозичали багато. Але маму не вдалося врятувати. Потім тато загуляв та так, що я його по селу шукала, щоб він в канаві не ночував. І нарешті вишенькою на цьому тортику стало моє звільнення з роботи.
Доїжджати в місто я могла і там працювати, але виходило, що навіть тих грошей з зарплати не стане аби покрити дорогу і харчування. Але й сидіти біля батька теж неможливо, бо ж ми гроші винні і треба людям віддати.
– А то все через те, що ти не заміжня, – казала мені бабуся, – якби ти мала чоловіка, то все було б просто. А ти носом крутила та принца шукала! Чи ти думаєш, що про тебе в селі не говорять, чи ти думаєш, що якась мати хоче тебе за невістку?
Виходить, я без вини винувата? Так, я любила погуляти, але аж ніяк не вважала себе такою дівчиною, як про мене плели. Вирішили вчинити зі мною так, як лисиця з виноградом? І перед цими людьми я маю проситися в невістки чи дружини?
Й справді, якби я була не сама, якби було з кимось порадитися і обпертися, то я б якось знайшла вихід з цієї ситуації.
Якби хоч батько нарешті став батьком, а не вишукував друзів для чаркування.
Я не знала, що мені робити, але тут прийшла до нас хресна, я її завжди вважала надто прямолінійною людиною, навіть колючою, вона все в очі казала прямо і це не хотілося чути.
Вона окинула поглядом мене і батька, наші порядки, а тоді й каже:
– Якби Ганна встала, то одразу б і лягла! Ти що, Мироне, робиш? Що ти зі своїм життям чиниш – то одне, але ти доньці життя не даєш. Досить, Насте, тут сидіти та батька пильнувати. Їдь у місто і шукай там роботу, а він не маленький, не пропаде.
– Але ж тато.., – я не договорила, бо та нахмурила брови.
– Ще раз тобі повторюю – або ти будеш жити своїм життям, або оце, – вона обвела хату рукою і вказала на батька, – так з тобою навіки і буде. Нічого не зміниться. Та й гроші ви мені винні великі, тому вперед.
Я так і вчинила – поїхала в місто і там знімала кімнатку в гуртожитку, ще мала старі знайомства з навчання, працювала офіціанткою, на розклеюванні оголошень, на прибиранні, бралася до всього і потім знайшла роботу за своєю спеціальністю і вже там собі спуску не давала – досягла кар’єри, як то кажуть.
На диво, батько взявся за розум і його поновили на роботі, тому нам легше давалося віддавати позичене. А далі він зійшовся з моєю хресною і живуть собі далі, я дуже рада, бо вона йому точно спуску не дасть. Коли її люди питають, як це так, бо ж кум, то вона каже:
– Він мені купу грошей винен, відробляє, – і всі одразу роти закривають.
Я теж вийшла заміж не за принца, а колегу по роботі, у нас донечка Анна, яка обожнює мою хресну і називає її «бабусею», тоді в цієї непривітної жінки усміхаються навіть очі.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
