«Поки що Росія не має бажання зупиняти повномасштабну війну», – заявив глава МЗС Дмитро Кулеба після переговорів із міністром закордонних справ країни-окупанта РФ Сергієм Лавровим.
“Ми не можемо зупинити війну, якщо Росія не має бажання цього робити. Сьогодні я почув, що припинення вогню прив’язане Росією до виконання вимог, які Путін висунув Україні. У зв’язку з цим я хочу підтвердити ще раз, що Україна не здалася, не здається і не здасться… Ми готові до дипломатії, ми шукаємо дипломатичні рішення, але поки їх немає, ми будемо самовіддано, жертвуючи собою, захищати нашу землю, наших людей від російської агресії. Я готовий до дипломатії, якщо російська сторона буде готова”, – наголосив він.
Що відомо з розмови:
– розмова була приблизно 1,5 години;
– глава МЗС Туреччини Чавушоглу реально намагався сприяти миру;
– домовитися про гумкоридор в/з Маріуполя наразі не вдалося. Лавров заявив, що йому для цього треба поговорити із керівництвом у Москві;
– також не вдалося домовитися про 24-годинне перемир’я, щоб за цей час допомогти людям в країні, які перебувають на територіях, де є гуманітарна катастрофа. Тут прогресу досягти не вдалося, оскільки рішення ухвалюють у Росії, і там не побажали піти назустріч;
– домовилися “продовжувати докладати зусиль” для знаходження рішень з гуманітарних питань;
– потрібна предметна та серйозна розмова між Україною та Росією без пропагандистських наративів та штампів росіян, і Україна зробить все для миру та закінчення війни.
Передає Ліга.
Фото скрін.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся