У післяобідню пору спекотного липневого дня селом пронісся такий буревій, якого навіть довгожителі за своє життя не бачили. За якихось три хвилини ображена на людей природа показала неймовірну силу: викорчувані сторічні липи, потрощений шифер на дахах будинків, побита градинами з волоський горіх уся городина.
Зазнала збитків і самотня Орися. «Де тонко, там і рветься», – співчутливо говорили її сусіди. Я також співчувала, але одна думка мене не покидала: кого-кого, а її не оминуть якісь прикрощі, якщо з її уст усякі прокляття так і сипляться.
Якою в молодості була Орися – не пам’ятаю. Знаю, що розлучилася з чоловіком ще до заміжжя єдиної доньки. «Бо мав прихильність до міцних напоїв,» – говорили про нього знайомі. Після народження внучки Орисина донька захворіла на невиліковну недугу. Орися просила колишнього, щоб він допоміг коштами їхній дочці на операцію, але той продовжував прикладатися до чарки.
Жінка у відчаї сипала прокльонами на його адресу. Чи її енергетика, чи такий фінал у кожної подібної людини, але чоловік не пережив свою єдину дитину. Через кілька місяців за татом пішла у засвіти і донька. Зять не захотів залишатися тут, перебрався в рідне село, забравши з собою донечку. Після року чоловік одружився вдруге, але про тещу не забував.
Поки Орися працювала в конторі, відчувала себе потрібною, доки не дійшло до скорочення. Вона вважала, що це не повинно її торкнутися, мовляв, самотня, без зарплати не виживе. Але директор був невблаганний, шукав помилки у відомостях і звітах, і таки знайшов причину, за яку Орисю було звільнено.
Жінка плакала на кожному кроці, вдавалася до магії, казала, що її сльози не на землю крапатимуть, а на голову кривдника. І справді, чи такий вже збіг обставин, чи Орисині жалі спрацювали, але директора з роботи «Швидка» забрала. Якщо підлеглі йому щиро співчували, то Орися, навпаки, тішилася з чужого нещастя, мовляв, це йому відплата.
Незадовго до урагану я розмовляла з Орисею біля магазину. Повз нас пройшла вдова колишнього Орисиного керівника, тому Орися так мені і не розказала до кінця про успіхи її єдиної внучки, бо перейшла на улюблену тему, згадавши всі прикрощі, завдані їй колишнім директором.
Я вжахнулася від її слів про покійного. Вже на тому світі можна б дати людині спокій, якщо так важко простити. Але то була б не злопам’ятна Орися, якщо думала так, як я.
У селі швидко розходяться всі новини. Тож і мені сорока на хвості принесла, що Орися рвала черешні, тонка гілка відчахнулася, вона впала з дерева. На щастя, нічого не зламала, але забій правого боку був такий значний, що з тиждень не могла нічогісінько робити. Мені чомусь згадалася розмова біля магазину і муляла думка, чи це не прилетіло жінці бумерангом.
Коли село оговталося після буревію, і люди стали ділитися, яких збитків їм завдала стихія, я злякалася думки, що прикрощі і на цей раз не оминуть Орисю. На жаль, я не помилилася, хоча не знаю, за що конкретно. А, може, це просто збіг, і не варто вірити в негативну енергетику, прокльони та закон бумерангу.
