fbpx

День сьогодні почався просто неймовірно паскудно – згорів чайник, тому прийшлося вигулювати Мопса без жодної каплі кофеїну. Але далі нарвалася на якусь жіночку, яка почала просто одразу на мене кричати

– Ви приберете за своїм псом? Це тротуар! Пройти неможливо через ці суцільні купи!

– Та заспокойтеся! Я теж тут ходжу і завжди за своїм псом прибираю…

– Я хочу на це подивитися, – вперлася перехожі і почала слідкувати, як я забираю купку в мішечок.

Правда, вона потім подякувала за мій вчинок, але настрій від цього не покращився.

Виходить, що можеш в цьому житті вступити не в одну купку… Я це на своєму досвіді знаю, адже й пів року не пройшло, як мій чоловік мене покинув і пішов до жінки з котом. З котом!

Спочатку я не здогадувалася, що у нього якісь шури-мури, але потім Мопс почав дуже на нього гавкати. Тоді я не розуміла, що він просто чув запах кота…

Ох, багато чого в своєму житті я не бачила.

А от мій благовірний вирішив на багато що відкрити мені очі: і що хазяйка з мене погана, і жінка я ніяка, бо от інші…

Як добре, що Мопс на прощання надзюрив в його капці. І цього песика він хотів позбутися, не раз шипів, що собака має жити на вулиці. А це просто він не мав з нами жити…

І отак тепер проходять мої дні – гризуся, що була такою наївною і боюся, що його слова – то правда.

Єдиний Мопс не дає мені впадати в остаточну хандру – кожного дня треба гуляти і купувати щось поїсти. А так і собі щось купую, щоб жити і вигулювати Мопса…

Останній рік я працюю з дому, тому хоч на роботу не треба спішити і вислуховувати за спізнення. Звичайно, у нас такий колектив, що й віддалено нерви попортять, але можна виключити і сказати, що світло пропало. Я так роблю.

Вечір знову вигнав мене з Мопсом на вулицю і він чогось погнав в парк, а не по звичному маршруту. Поки я його наздогнала, то він вже крутився біля якогось чоловіка.

– Він не кусається і має всі вакцини!, – ще здалеку закричала я, бо ж різні є люди.

– Я не боюся собак… В мене теж є … була собака…

Чоловік відвів погляді і тільки собачники зрозуміють, що то таке втратити маленького члена родини. Мопс лизав чоловікові руки і активно мотляв хвостом, якщо судити його інтуїції, то ця людина хороша, тому я присіла на лавочку.

Чоловік назвався Славком і захоплено розповідав про свого собаку від перших днів і до кінця.

– Тепер от думаю, що краще взяти цуценя, бо вже дуже важко самому це все переносити.

– У мене є номер притулку для собак, я свого там брала, якщо хочете дам адресу.

Наступні вечори Мопс знову летів в парк, де на нас вже чекав Славко з маленьким цуциком, собаки бавилися, а ми просто говорили.

Я не знаю, як так сталося, але в один з вечорів мені захотілося намалювати губи і вийти в якомусь кращому одязі, а не в безрозмірних спортивках. Але далі я насварила себе за ці думки. Бач, що надумала! Ще Славко засміє…

Мопс знову погнав з усіх ніг, а я плелася і розуміла, що маю до Славка почуття… А що далі з цим робити – не знала.

Якщо відкритися, а він не відповість взаємністю, тоді я втрачу людину, з якою можу просто говорити про все на світі.

Славко вже сидів на лавці і напружено дивився на мене. Я аж злякалася, що щось трапилося.

Але далі він витягнув з-за спини квіти і так насторожено подав мені:

– Вибач, щось таке найшло на мене, що я просто мусив їх купити, бо не мав спокою поки не купив…

– Я теж хотіла губи намалювати…

Ми обоє зареготали і обнялися…

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page