– Ви приберете за своїм псом? Це тротуар! Пройти неможливо через ці суцільні купи!
– Та заспокойтеся! Я теж тут ходжу і завжди за своїм псом прибираю…
– Я хочу на це подивитися, – вперлася перехожі і почала слідкувати, як я забираю купку в мішечок.
Правда, вона потім подякувала за мій вчинок, але настрій від цього не покращився.
Виходить, що можеш в цьому житті вступити не в одну купку… Я це на своєму досвіді знаю, адже й пів року не пройшло, як мій чоловік мене покинув і пішов до жінки з котом. З котом!
Спочатку я не здогадувалася, що у нього якісь шури-мури, але потім Мопс почав дуже на нього гавкати. Тоді я не розуміла, що він просто чув запах кота…
Ох, багато чого в своєму житті я не бачила.
А от мій благовірний вирішив на багато що відкрити мені очі: і що хазяйка з мене погана, і жінка я ніяка, бо от інші…
Як добре, що Мопс на прощання надзюрив в його капці. І цього песика він хотів позбутися, не раз шипів, що собака має жити на вулиці. А це просто він не мав з нами жити…
І отак тепер проходять мої дні – гризуся, що була такою наївною і боюся, що його слова – то правда.
Єдиний Мопс не дає мені впадати в остаточну хандру – кожного дня треба гуляти і купувати щось поїсти. А так і собі щось купую, щоб жити і вигулювати Мопса…
Останній рік я працюю з дому, тому хоч на роботу не треба спішити і вислуховувати за спізнення. Звичайно, у нас такий колектив, що й віддалено нерви попортять, але можна виключити і сказати, що світло пропало. Я так роблю.
Вечір знову вигнав мене з Мопсом на вулицю і він чогось погнав в парк, а не по звичному маршруту. Поки я його наздогнала, то він вже крутився біля якогось чоловіка.
– Він не кусається і має всі вакцини!, – ще здалеку закричала я, бо ж різні є люди.
– Я не боюся собак… В мене теж є … була собака…
Чоловік відвів погляді і тільки собачники зрозуміють, що то таке втратити маленького члена родини. Мопс лизав чоловікові руки і активно мотляв хвостом, якщо судити його інтуїції, то ця людина хороша, тому я присіла на лавочку.
Чоловік назвався Славком і захоплено розповідав про свого собаку від перших днів і до кінця.
– Тепер от думаю, що краще взяти цуценя, бо вже дуже важко самому це все переносити.
– У мене є номер притулку для собак, я свого там брала, якщо хочете дам адресу.
Наступні вечори Мопс знову летів в парк, де на нас вже чекав Славко з маленьким цуциком, собаки бавилися, а ми просто говорили.
Я не знаю, як так сталося, але в один з вечорів мені захотілося намалювати губи і вийти в якомусь кращому одязі, а не в безрозмірних спортивках. Але далі я насварила себе за ці думки. Бач, що надумала! Ще Славко засміє…
Мопс знову погнав з усіх ніг, а я плелася і розуміла, що маю до Славка почуття… А що далі з цим робити – не знала.
Якщо відкритися, а він не відповість взаємністю, тоді я втрачу людину, з якою можу просто говорити про все на світі.
Славко вже сидів на лавці і напружено дивився на мене. Я аж злякалася, що щось трапилося.
Але далі він витягнув з-за спини квіти і так насторожено подав мені:
– Вибач, щось таке найшло на мене, що я просто мусив їх купити, бо не мав спокою поки не купив…
– Я теж хотіла губи намалювати…
Ми обоє зареготали і обнялися…
Фото Ярослава Романюка.