Я дивилася на свою найкращу подругу, яка фарбувалася для того, щоб піти в гості до нашого однокласника.
— Соню, а може я все-таки з тобою піду? — із надією запитала я.
— Навіщо, Дін? — Соня сердито відклала туш, — ти думаєш, я про себе дбаю? У нас вже своя компанія, сама потім будеш переживати, що на тебе ніхто уваги не звертає.
Я зітхнула. Напевно, вона була права. З Сонею ми були знайомі дуже давно, ходили в один садок. Але ось школи у нас були різні до цього року, у своїй я не встигла довчитися всього рік, за сімейними обставинами перевелася в школу Соні, а так як ми весь цей час продовжували спілкуватися, то навіть до неї в клас.
А сьогодні наш однокласник Влад запропонував прийти всім до нього в гості. Від Соні я знала, що раз в декілька місяців вони збираються всі разом: грають на гітарі, співають пісні, дивляться фільми. Клас у них був дуже дружний. Я з радістю погодилася, ось тільки Соня не підтримала моєї радості.
— Ти про що думала, коли погоджувалася? — накинулася на мене Соня, як тільки ми відійшли від однокласника.
— А що сталося? — я розгублено на неї глянула.
— Ти ж розумієш, що ми, як завжди, рзважатимемося всім класом, а ти – сидіти окремо?
— Чому? — запитала я засмучено.
— Та тому що ми давно разом вчимося, всі вже один до одного звикли, а тут ти, і тобі буде ніяково і нам, — різко відповіла Соня.
— Сонь, він мені подобається, — зізналася раптом я.
— Хто? — не зрозуміла Соня.
— Влад, я думала, що там зможу з ним поспілкуватися, — відповіла я.
— Та як же, Влад гостями буде зайнятий, давай так, ти сьогодні не приходь, а я потім що-небудь придумаю, що з цим можна зробити, — з натиском сказала Соня.
— Добре, — кивнула я, хоча погоджуватися не хотілося.
І зараз я спостерігала, як Соня збирається на зустріч з класом, сумно думаючи про те, що я сама проведу весь вечір вдома, одна. Батьки сьогодні повинні були повернутися пізно.
Соня, нафарбувати вії і губи, невдоволено подивилася в дзеркало, а потім повернулася до мене.
— Можеш мені волосся вкласти? — раптом сказала вона.
— Так, звичайно, — я дістала мамину плойку і стала завивати волосся Соні, а вона продовжувала дивитися на себе в дзеркало. Через півгодини я все доробила і Соня, акуратно склавши кучері на плечах, задоволено посміхнулася.
— Я красуня, правда? — запитала вона мене.
— Звичайно, — я оглянула подругу, вона і правда була дуже симпатичною, навколо неї постійно крутилися хлопці, ось тільки вона ні з ким зустрічатися не хотіла.
— Тоді я пішла, — Соня радісно подивилася на мене і відкрила вхідні двері, — до завтра, не сумуй тут.
— Добре, — відповіла я і присіла на пуфик біля дверей.
А може, все ж піти? Раптом Соня нічого не придумає з Владом? Ми не поспілкуємося …
— Треба йти, — вирішила раптом я.
Я швидко глянула в дзеркало, привела себе в порядок і вискочила з квартири, зачинивши двері …
Соня йшла вже вкінці вулиці.
— Потрібно наздогнати її і все пояснити, вона ж моя найкраща подруга, все зрозуміє,— подумала я і спробувала наздогнати Соню. І якби не великий камінь, що лежав посеред дороги, я б обов’язково її наздогнала, але я примудрилася спіткнутися об цей камінь і тепер, присілах, потираючи забитий палець.
— Ні, треба йти, — схопилася я, розуміючи, що Соню вже не наздожену. Добре, що я знала, де живе наш однокласник Влад. Підходячи до його дому, я побачила Соню, що саме заходила у квартиру. Напевно, вона теж десь затрималася.
— Соню, зачекай мене, – крикнула я, але вона не почула.
— Напевно, я вже запізнююсь,— подумала я, швидко добігла до будинку і теж взялася за ручку дверей, щоб зайти всередину.
— Привіт, Соню, — почула я голос Влада і зупинилася.
— Привіт, Владик, — голос Соні був м’яким і муркотливим.
— А Діна не прийде? — запитав тихо він.
— Діна? — Соня неначе спеціально говорила якомога голосніше, — ні, сказала, що у неї немає ніякого бажання проводити з вами час, не той ви все рівень для неї, добре, що я так не думаю, правда?
Почувши це, я оторопіла, а перший моїм бажанням було втекти і зробити вигляд, що я нічого не чула. Але через секунду я передумала і різко смикнула на себе двері.
— Коли я таке сказала? Хіба це не ти сама говорила мені сюди не йти? — голосно запитала я, відчинивши двері.
— Ти для чого сюди приперлася? – засичала Соня, на її обличчі відбивався цілий спектр емоції: здивування, гнів, злість. Мені на секунду стало страшно, але Соня, посунувши мене від дверей, вилетіла на вулицю.
Я стояла, не розуміючи, що мені робити далі, я подивилася на Влада, а він, здається, зрозумів мої почуття.
— Діно, я радий тебе бачити, проходь, — сказав він, а я з вдячністю йому посміхнулася.
Хлопці теж прийняли мене тепло, швидше за все, всі вони зрозуміли, що сталося, ось тільки я не до кінця розуміла, з чим пов’язано таке ставлення Соні до мене. Крім того, мені було так шкода нашої багаторічної дружби.
Хлопці співали під гітару, коли я тихо пішла в кухню і стала біля вікна, розглядаючи темну вулицю.
— Діно, все добре? — почула я раптом і обернулася.
— Я завадив? Вибач, — сказав Влад.
— Ні, що ти, все добре, — відповіла я, — я просто засмучена через те, що все так вийшло з Сонею.
— Це я винен, — раптом сказав Влад.
— Ти? Чому?
— Соня завжди говорила, що я їй симпатичний. Я думав, що до 11 класу все минуло, але, здається, ні.
Покликав я вас разом, тому що боявся, що одна ти не підеш, все-таки майже незнайомий клас. Напевно, вона не хотіла, щоб ми спілкувалися.
— Напевно, — відповіла я.
— Дін, раз так все вийшло, я все ж зізнаюся, ти мені сподобалася відразу, як тільки до нас прийшла, давай хоча б спілкуватися? — сказав Влад і з надією подивився на мене.
— Давай, — кивнула я, посміхаючись.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
