— Дістали! Мушу на роботу тікати, аби мої синочки онуків на мене не “скинули”. Ні вдень ні вночі спокою від них не маю. І що тепер робити сама не знаю За матеріалами
Нещодавно приїжджала до моєї матері сестра. Вона буває рідко – живе за 600 км. Так от, тітонька моя на пенсії, чоловік не стало три роки тому. Сини виросли, у них свої сім’ї
Здавалося б, живи, і займайся власним життям – вишивай, в’яжи, займайся йогою, та хіба мало, які захоплення можуть бути у людини. Але ні! Жінка працює, маючи 70 років.
Думаєте, їй пенсії не вистачає на життя? Вистачає, вона не скаpжиться. Так у чому ж справа? Чому тітка на старості років вперто не хоче сидіти вдома і поливати квіточки?
А справа вся в тому, що сини, які живуть «своїм життям», по суті, життя мамі і не дають. Кожен з них одружений і у кожного 2 дітей.
І дітей цих постійно «вішають» на бабусю. Бабуся втомлюється. І це зрозуміло – 4 дітей, спробуй, встигни за кожним.
І ось, щоб позбавити себе від обов’язку і вдень і вночі няньчиться з онуками, бабуся і працює.
Коли ми її проводжали, вона розплакалася на вокзалі, сказала, що дуже б хотіла жити як інші, як моя мама, наприклад – дивитися серіали і вишивати бісером.
Але вона не може. Якщо вона не буде працювати, вона буде сидіти з онуками. Так, онуків вона любить. Але бути з ними постійно не може. Давно.
Питання – навіщо тоді приводити у світ дітей, якщо їх потрібно постійно на когось «залишати»?
Я не можу зрозуміти. От не можу. Якщо хтось скаже, що я не люблю дітей, або нічого в цьому не тямлю, відповім, що люблю. У мене їх двоє.
Фото ілюстративне з вільних джерел
