Навіть в тих ситуаціях, коли батько або мати повністю неправі, дитині не дана влада їх судити.
Гріх неповаги рідних батьків називається хамством. У біблійному богослов’ї воно бере свій початок з розповіді про Ноя і його сина Хамі. Ной виглядав дуже погано, він був п’яний, його напевно, вирвало – нескладно уявити, як це негарно виглядало.
Ной був очевидно неправий. Хам покликав старших братів і став сміятися: мовляв, дивіться, пророка з себе будує, а що собі дозволяє!
Сим та Яфет увійшли до батька спинами, які не дивлячись на його гріх, і накрили його, щоб не бачити його нагoту і його сором. Вони не дозволили собі навіть дивитися в бік батьківського гріха.
Діти – НЕ судді своїм батькам!
Хамство або шанування?
Ця історія говорить про те, що діти – не судді своїм батькам. Навіть в тих ситуаціях, коли батько або мати повністю неправі, дитині не дана влада їх судити.
Тому якщо хтось у вашій присутності починає паплюжити своїх батьків, навіть якщо вони п’яні, погані, це, звичайно, ознака, що в душі цієї людини, як в душі Хама, щось зруйновано.
Хамство як непочитання батьків для нашого часу дуже актуально. Хам – той, хто відкидає батька, знищyє його, сміється над ним і живе по-іншому, своїм порядком.
Власне, хамство – це поведінка, яка веде до викорінювання роду і викорінення нації.
“Справою і словом шануй свого батька та матір, щоб прийшло на тебе благословення від них, бо благословення батька стверджує доми дітей, а клятва матері зруйнує дощенту” (Сир. 3. 5-9).
Не завжди трапляється так, що діти прощають батькам образи, отримані в дитинстві. Безліч випадків помсти в формі забуття батьків.
Є й більш страшні випадки – нанесення образи честі і гідності одному або обом батькам, коли діти прилюдно паплюжать своїх батьків. Створене сином безчестя батька – ганьба для самого ж сина.
Ми як діти не маємо права прощати чи не прощати батьків просто тому, що не маємо права їх судити. Діти – НЕ судді своїм батькам!
Ми своїм батькам – не судді, тому говорити про прощення ми теж не можемо.
Тому що, перш ніж пробачити, спочатку треба засудити і винести вирок. По відношенню до батька і матері засудження неприпустимо. Діти завжди нижче батьків.
Вони не можуть ні з боку, ні зверху подивитися на їх життя, не можуть бути їм суддями, вони завжди дивляться на своїх батьків від низу до верху, незалежно від свого росту і віку.
Але це зовсім не означає, що ми не можемо оцінювати вчинки батьків і аналізувати їх помилки. Критичний погляд цілком можливий, це нормально. Без критичності ми впадемо в ідеалізацію.
Але на основі цієї критики ми не маємо права батьків судити або засуджувати. І, до речі не маємо права їх виправдовувати, оскільки ми не судді, не адвокати, і не обвинувачі. Ми їх діти.
Якщо наші батьки хворі, якщо вони впадають в маразм або перетворюються в “маленьких дітей”, стаємо ми тоді їм батьками? Ніколи! Це порушення заповіді шанування. Ієрархія зберігається завжди, вона не змінюється з часом.
Але насправді, шанувати батьків – це величезне щастя. Бути дорослою дитиною дорослих батьків – дуже приємне відчуття.
Поки наші мама і тато живі, у нас в житті зовсім інша міра відповідальності, це вони знаходяться на передньому краю, на передовій життя. Коли наші батьки підуть, це місце доведеться зайняти нам.
Тема, часто виникає на консультаціях у психолога: “Не можу пробачити своїх батьків”, не вирішується без глибинного розуміння проблеми хамства і шанування.
Ніщо так не гальмує наше життя як незагойні рaни дитинства.
Глибина цих рaн може бути різною – від фізичного наcильства до почуття, що ви дуже подобались, і що один з ваших батьків недооцінює вас.
Якщо ми залишимо ці рaни невилікуваними, вони будуть впливати на наші переконання про те, чого ми варті, на що заслуговуємо і наскільки успішними будемо в житті.
Вони впливають на всі аспекти нашого життя і на всі наші взаємини. Як правило, нашими першими вчителями в житті є батьки, і саме відносини з ними впливають на все наше подальше життя.
Образи на батьків закривають наше серце і призводять до стрaждaнь.
