Ми звичайна сім’я, чоловік і двоє дітей (8 років і 4 роки). Живемо як всі, робота-дім, кредити. Чоловік працює до 8, я до 6, але поки добираюся по пробках і заходжу по дорозі в магазин, вдома з’являюся в 19.30 приблизно, втомлена і вимучена.
Сил вистачає розкласти сумки, переодягнутися, поїсти, перевірити уроки у доньки, закинути прання, іноді приготувати і прибрати вдома, і день закінчується.
Діти сумують цілий день і хочуть уваги і розваг, а ми ж чоловіком часто шипимо на них, щоб не бігали, не кричали, йшли в свою кімнату, бо хочеться хоч трохи відпочити. Величезне спасибі моїй мамі, вона забирає їх з садка і школи, сидить з ними до нашого приходу, годує, але вона вже у віці і їй важко займатися з ними, гуляти.
Тому діти в основному сидять вдома за телевізором і планшетами. На вихідних провести якісно час теж не виходить, субота робоча, а в неділю теж купа справ, іноді ходимо гуляти сім’єю, але є такі вихідні, що і вікна треба помити, і штори випрати, тоді звісно день пролітає просто непомітно.
А недавно у доньки був день народження і після нього вона підійшла до мене і сказала, що загадала бажання, щоб мама і тато були поруч. Боже, пишу це і розумію яка я погана мати. Так роки пролетять за цією роботою і нескінченною домашньою суєтою, а діти виростуть і підуть у доросле життя.
Поговорила з чоловіком, що хочу піти з роботи і пошукати щось, може, на пів ставки, але він абсолютно не підтримує мене в цьому. Він вважає, що всі так живуть і нічого страшного тут немає, і його теж виростили бабусі, а батьки працювали завжди. У нашому місті і, правда, буде проблематично знайти роботу, але це почуття провини перед дітьми просто з’їдає мене. Як не помилитися з вибором?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
