Діти таки не втримались і проговорились, не змогли вберегти таємницю. Тепер мені у супі і борщі та затія. Мама аж хлипати починає, як тільки на мене погляне: “Як же ти могла? У такий час?”.
Ми з чоловіком розлучились п’ять років тому. оскільки я із ним і дітьми коло його мами мешкали, то йти мені було нікуди – повернулась до мами своєї.
З першого ж дня мама моя дала зрозуміти, що у неї тимчасово і затримуватись на довго не варто. Вона із татом звикли жити удвох, їм тиша і спокій потрібні, а коли у домі двоє дітей, ще й я, їм не комфортно.
Не скажу, що я прямо горіла бажанням жити під боком у батьків, але й на такий прийом явно не розраховувала. Все ж потрібен був час, аби заспокоїтись, роззирнутись і зрозуміти, як жити далі. Але мама мені його давати не збиралась. Буквально у потилицю дихала нарікаючи на те, як їм із татом складно.
Саме у тогй період я і почула у розмові двох знайомих, що якійсь із їхніх родичок у Чехію потрібна напарниця. Я одразу сказала що поїду, хай навіть і не знала чи буде згодна мама залишитись із дітьми.
Але мама моя почувши що я їду на дім заробляти буквально випхала мене по-швидше. Так, на початку минулого літа я подалась за кордон на заробітки. Скажу одразу, що будинки у нашому селі досить таки дорогі. Доки влітку мама моя була у відпустці із дітьми, я працювала, а восени повернулась. Удома мені вже в лице сказали, що більше я у них жити не можу і довелось орендувати квартиру. Звісно, що ні про які заробітки уже мови не було.
Цьогоріч я знову у Чехію поїхала, але діти залишились із сусідкою. Добра старенька відносилась до них краще і терпиміше, ніж рідні бабуся і дідусь. Оскільки мій менший син іде до першого класу, то й повернулась я раніше, аби мати час дітей зібрати до школи.
Удома на мене очікувала несподівана новина – тато занедужав. Спеціалісти поки не могли сказати, що саме із ним, але йому було зле, тут кожен бачив. Я залишила мамі кілька сотень євро на потреби і поїхала до дітей.
Так склалось, що господиня квартири яку я орендувала вирішила її на продаж виставити. Я коли дізналась, то від щастя була на сьомому небі, адже це житло нам підходило усім: розташуванням, зручністю і найголовніше – хорошими сусідами. Я одразу вирішила придбати цю квартиру.
Не знаю, може то діти проговорились, а може спільні знайомі мамі передали, що я квартиру купую, але тепер мені спокою немає: мама і тато, які самі казали, що я повинна про себе дбати а не на них надіятись, дуже розсердились, що я надумала зараз собі дім купувати.
— Як ти можеш про таке навіть думати, – каже мама, – Твій рідний тато у такому стані. не відомо. що буде завтра і скільки коштів буде потрібно, а ти їх чужим людям віддати надумала?
Тепер я не маю спокою. Батьки обурені моїм рішенням, мама справжню бурю підіймає через це.
А я вже й сама розгубилась: а чи правильно я роблю?
Якби ви були на моєму місці, як и ви вчинили? Купили б ту квартиру?
19,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
