Був звичайний день, прийшов син з невісткою додому з пар, а я вже все для них приготувала та підігріла:
– Діти, мийте руки і до столу!
Я була дуже радісна, адже й з роботи відпросилася і на акції купила продукти, чим не радість. Але діти все не йшли і я прийшла під двері, щоб їм ще раз нагадати, як почула розмову, від якої мій настрій вивітрився.
– Скільки вона може тут жити, їй же сорок вісім! Хай їде в село і там живе чи ще краще, до сестри своєї в Італію хай поїде і на квартиру нам нормальну заробить!, – говорила невістка так аби я почула.
Не знаю, як ноги мене принесли в мою кімнату. Подумати лишень, я їм навстіж двері і серце, а вони будуть мене з моєї квартири в світ відправляти.
Коли я сестрі розповіла про цю ситуацію, то вона стала на бік молодих.
– А що, приїдь, побачиш, як люди живуть і на квартиру заробиш та дітям подаруєш, а вони тебе на старості доглянуть.
– Ой, а чи доглянуть, Вікторіє?, – питала я її.
– Як добре їм даси, то й доглянуть.
Я не хотіла нікуди з дому їхати і тим більше на чужину. Але робити треба було щось, адже невістка у мене, як то кажуть, з характером.
Нічого на ній нема, але самовпевненість у власній красі така, що там міс Всесвіт ховається. А мій син любить її, а я люблю сина, тому маю під її дудку танцювати.
Стоп. Але ж я людина доросла і з освітою. Чому я маю так чинити?
– Діти, ви молодята і вам можуть дати сімейний гуртожиток, так, що прошу з моєї квартири виселяєтеся.
– Мамо, але ти б могла нам квартиру залишити, – почав розмову син.
– Могла, але не залишу, ви дорослі і самі працюйте.
Я недооцінила Оленку. Дійшло до того, що син перестав зі мною спілкуватися. Єдиний син.
Я ж заміж не виходила аби його ніхто не ображав, аби він знав, що я його люблю безмежно, а він тепер отак. Оцінив.
Квартира мені дісталася від батьків, зарплати мені цілком вистачає на комуналку і їжу, а репетиторство я заробляю на все інше.
Оскільки стало у мене більше вільного часу, то й стала більше брати учнів і грошей стало на все вистачати.
А далі попався мені один учень, який і поміг мені. Все було так: моя давня подруга попросила мене займатися з її сином англійською, але за символічні гроші. Вона розповідала, що він талановитий, але поки нічого не клеїться. І я погодилася, а, коли побачила чим саме він займається, то у мене зародився план.
– Артеме, я буду рік з тобою безкоштовно займатися, але ти мені зробиш ряд дуже цікавих фото.
І так моє життя заграло яскравими барвами. Ось я відпочиваю на березі океану, тут в ресторані, тут в Парижі. Тут біля свого дому з чоловіком, де напис, що це наше гніздечко.
Я цілий рік вела шикарне життя не виходячи з дому, так би мовити.
І мій план спрацював – син зателефонував.
– Як справи, мамо?
– Синку, яка несподіванка. Щось сталося, що ти телефонуєш?
– Так, Оленка каже, що ми дарма всі погарячкували і раз у тебе таке тепер заможне життя, то, може, даси нам свою квартиру?
– Я подумаю, – обірвала я розмову.
Далі телефонувала сваха, сват, родичі Оленки і сама Оленка в самому кінці.
– Знаєте, якщо ви нічого для сина не зробите, то я не маю заради чого з ним жити. Він мало заробляє і не знати чи колись матиме достатньо, а ви ж знаєте, як він мене любить. Думайте.
Я тільки усміхнулася і сама зателефонувала синові:
– Приходь сам, поговоримо.
Син прийшов і дуже здивувався, що я не так виглядаю, як на тих фото.
– Мамо, а що відбувається?
– А ось це, сину, – і я включила запис його дружини.
Він мовчав і я мовчала.
Син мені телефонує, розпитати як справи і загалом життя, інколи бачимося. Він поки не робить ніяких кроків щодо Оленки, але на все потрібен час. Я ж просто захищаю своє.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
