Хороші діти.
– Таїсіє Степанівно, я випишу рецепт. Препарат цей дуже дорогий, але його треба приймати, якщо хочете поправитися, – говорив сімейний. – У вас діти є? Може вони допоможуть Вам його купити?
– Є, звичайно, є. Допоможуть. У мене хороші діти.
– Ну і добре, – лікар подав папірець і попрощався.
Таїсія Степанівна вийшла з поліклініки і впевнено пройшла повз аптеки: «Що ці пігулки. Одна хімія. Вдома травички заварю та полежу – ось і полегшає».
Починався дощ, Таїсія зайшла додому і сіла біля вікна. Вона любила дивитися на дощ з вікна, але сьогодні дощ навівав на Таїсію сумні думки і спогади. І ніяк вона їх не могла прогнати.
Заміж Тася вийшла по любові. Толя, закінчивши інститут, приїхав за розподілом у село. Його відразу призначили завгаром. Завидним був нареченим – високий, красивий. Всі дівчата зітхали за ним. Тася вважала себе некрасивою – кирпата, низенька і з зайвою вагою, тому вважала негідною такого красеня. Навіть не дивилася в його бік.
А він вибрав її. Спочатку Тася думала, що це якийсь розіграш, але Толя переконав її в своїй любові і вони одружилися.
Жили добре – побудували будинок, народилися син і дочка. Батько любив дітей, балував їх. Потім Толя почав засиджуватися з товаришами. Спочатку рідко, у свята, але так, що його друзі доводили до будинку. Сам би він не дійшов. Потім частіше. Тоді батько починав «виховувати» дітей. Згадував різні їх провини, навіть ті, що траплялися в минулому році. Мати захищала дітей, оберігала і ховала.
Одного разу замахнувся на сина, Таїсія схопила чоловіка за руку. Відтоді вона зрозуміла, що не любить більше за Толіка. Чоловік клявся, що більше не буде, але приходила п’ятниця і все починалося з початку.
Коли діти виросли і отримали професії, додому не повернулися. Залишилися жити в місті, де вчилися, за двісті кілометрів від рідного села. Кликали матір до себе. Але куди ж вона з села? Та й кинути їх батька вона не могла. Але згодом його таки не стало.
Після прощання діти знову кликали Таїсію переїхати в місто. Але вона відмовилася. Діти вже обзавелися своїми сім’ями, вона буде тільки тягарем. Та й в селі краще, свої овочі-фрукти, яйця, молоко і свіже повітря. Сподівалася Таїсія, що онуків будуть влітку привозити до неї. Але не так сталося.
Діти приїжджали, звичайно, до неї, але не більше ніж на тиждень. Зазвичай восени, допомагали копати картоплю. Потім завантажували в багажники варення-соління, овочі-фрукти і їхали. В інший час були тільки телефонні переговори. Дочка дзвонила частіше, ніж син. Таїсія їм дзвонила рідко. «Вони ж можуть бути зайняті, – думала вона. – Навіщо їх відволікати від важливих справ пустими балачками».
Ось і зараз вона не буде їм дзвонити, просити грошей. У них сім’ї, свої витрати. Таїсія встала, щоб заварити трави, знову хитнулася.
Прокинулась Таїсія вже у стаціонарі. Поруч сиділи син і дочка.
Виявилося, сусідка забігла щось попросити і виявила Таїсію, яка лежала на підлозі біля вікна. Вона і викликала швидку і дітей.
– Ну, що ви сполошилися? Кинули свої справи. Все зі мною нормально. Підлатають зараз і буду далі ряст топтати, – посміхнулася Таїсія.
– Ні, мамо, з звідси ти поїдеш жити до мене, – впевнено заявила дочка.
– Або до мене, – додав син.
– Або до батька, – відповіла мати.
– Не жартуй так, – образилися діти.
– Нікуди я з села не поїду. Тут мій дім, впевнене сказала Таїсія. А сама подумала: «Все-таки хороші у мене діти».
Автор: Olena Slynkyna.
Фото ілюстративне. Pexels.