Я людина суворого виховання. Мої батьки з дитинства прищеплювали мені доброту, чесність і порядність. Так і я виховувала своїх дітей. Напевно, тому мене так шокувало те, що я дізналася про свою невістку. Зі своєю коханою син познайомився під час відрядження дев’ять років тому. Він за професією агроном, а його фірма займалася полями в селі досить віддаленому від нашого міста. Там він і зустрів свою суджену, жінку, на три роки старшу і розлучену.
Коли вони вирішили одружитися, я не мала нічого проти майбутньої невістки. При знайомстві вона зарекомендувала себе як хороша, пристойна жінка. Ну, я і подумала, що воно й на краще, що вона вже була одружена. Значить, має досвід сімейного життя і зможе побудувати з моїм сином міцний союз. Плюс до всього трохи старша, а значить і мудріша.
Після весілля син переїхав жити до своєї дружини в село. Для нього там знайшлася гарна робота, і діти зажили в любові і благополуччі. Єдине, що мене бентежило, то це відсутність онуків. Коли син був одружений вже більше п’яти років, то я почала переживати і набридати їм цим питанням. Але вони з невісткою тільки відмахувалися: мовляв, встигнемо ще, хочемо для себе пожити і так далі. І ось на восьмому році їх сімейного життя невістка нарешті повідомила радісну новину і ми стали чекати появи малюка на світ. Коли прийшов час, діти приїхали до нас в місто. У мене з’явився довгоочікуваний онук. Здоровий і красивий. Я натішитися не могла. Після виписки син з дружиною ще на тиждень залишилися у нас погостювати, поки дружина повністю оговтається. У ті дні здавалося, що нічого не може затьмарити наше щастя.
Однак коли прийшов час дітям їхати в село, я допомагала їм збирати речі. І тоді я натрапила на виписку з і інші документи невістки. Те, що я прочитала, звалило мене з ніг. Виявляється, що у невістки була дитина від першого шлюбу, яка з’явилася з проблемами. І вона залишила її. Не знаючи як на це реагувати, я тут же повідомила синові цю новину. З’ясувалося, що він все знав, і попросив мене ніколи не зачіпати цю тему з його дружиною.
Діти поїхали, а у мене залишився неймовірний осад. Мені здається, що я більше не зможу ставитися до невістки як раніше. Як би там не було, вона залишила свою рідну дитину. Цій дитинці зараз більше десяти років. А мій син міг би і настояти, щоб розшукати того малюка. Я розумію, яка це важка ноша ростити таку дитину, але все ж… Я розумію також, що вже нічого не змінити, але ніяк не можу перестати засуджувати невістку. Як мені побороти себе? Адже рано чи пізно мені доведеться їхати в гості до онука і відповідно спілкуватися з його матір’ю.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
