Збираюся заміж, зустрічаємося вже чотири роки і нарешті дозріли для сім’ї. Я вже давно готова до ролі дружини, буквально з першої зустрічі представляла його своєю половинкою. А ось мій коханий не такий рішучий, тим більше вже був одружений, обпікся і, як я думала, зовсім втратив віру в шлюб. Але мене труднощі не лякають, тим більше ми вже майже півтора року живемо разом і ведемо спільний побут.
Готую я добре (спасибі мамі), з господарством справляюся, навіть собаку завели, щоб було про кого піклуватися, поки немає дитини. Днями ходили подавати заяву в РАЦС, і там якось зайшла розмова про шлюбний контракт. Він відповів, що хоче його підписати. Я ледве зі стільця не впала від несподіванки – ми цю тему ніколи не обговорювали, та й я завжди вважала, що там, де справжня любов, розрахункам та грошам не місце. А виявляється, у нього зовсім інша думка з цього приводу, він не бачить нічого поганого в тому, що опише своє майно в шлюбному контракті.
До речі, у нього крім квартири і машини особливо нічого і немає. Ну ще є дача, але я навіть не знаю, на кого вона записана, швидше за все, на батьків, і вже точно не збираюся ні на що претендувати. І взагалі я вважаю, що якщо чоловік складає шлюбний контракт, він у глибині душі не довіряє жінці і не виключає можливості з нею розлучитися.
Мене ця ситуація дуже засмутила – розплакалася, втекла і досі місця собі не знаходжу. Чи варто погоджуватися на шлюбний контракт? Чи взагалі не пов’язувати своє життя з таким меркантильним і недовірливим чоловіком? І як в разі чого ділити собаку?
Катя, 30 років.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
