Всі собаки потрапляють до раю
– Все, Маріє, це вже ні в які ворота не лізе! Він сьогодні знову мене за штанину тяпнув. Ось, затяжку залишив. Давай його, може, того… Один укол, – з порога роздратовано говорив огрядний чоловік. Його зустрічали дружина і донка дев’яти років.
– Вітя, заспокойся. Іди, переодягайся, вечеряти будемо.
Чоловік пішов до іншої кімнати. Дівчинка допомагала на кухні мамі різати огірки для салату.
– Мам, а навіщо Брюсу укол? – запитала дівчинка.
– Тато жартує. Просто Брюсу зараз погано. Ти ж знаєш, як він дідуся любив?
– Звичайно знаю. Вони з ним друзі. Погано, що дідусь…
– Мила, та, мені його теж не вистачає, – мама підійшла і обняла дівчинку. Дитина не бачила, як жінка тильною стороною долоні витерла сльози.
В кухню зайшов Віктор. Сім’я сіла вечеряти.
– Марічко, прости, погарячкував. Але я ж намагаюся, як краще. Взяв сьогодні за нашийник, кажу, ходімо додому, він подивився на мене і гарчить. І до могили Сергія Васильовича тягне. Я смикнув, ну він мене і цап…
– Знаю, всі на нервах вже. Ти їжі і води залишив йому?
– Так.
– Він їв?
– Ледь ледь.
– Завтра я заїду після роботи. Мож…
– Я чув, що німці з характером, але щоб з таким…
– Йому погано.
– Мамо, знаючи дідуся, повинен же був він щось придумати з Брюсом. Давай, сьогодні ще раз сходимо до дідуся додому… Може, знайдемо щось.
– Ох, ну давай.
До невеликого надгробка під’їхала машина. З неї вийшли троє, і підійшли до пам’ятника. Поруч з ним лежав великий, дорослий пес. Він навіть не повернув морду в бік людей. Першою заговорила жінка:
– Привіт, Брюсе! Здрастуй, тату! Брюс, ми знайшли вчора в документах тата лист тобі.
Собака підняв морду. І подивився в бік жінки.
– Вітю, прочитай!
Огрядний чоловік витягнув з кишені згорнутий аркуш паперу і почав читати:
– Брюсу. Прочитайте йому, якщо все трапиться. Я не жартую. Просто підійдіть до нього і читайте.
Привіт, мій вірний друже. Якщо тобі читають цей лист, то, значить, ми трохи розминулися. Нічого страшного, я тебе тут почекаю.
Собака насторожився. Чоловік продовжив читання.
– Брюсе, ми з тобою завжди ладнали, навіть коли ти крав зі столу шматки хліба. Думаєш, я не знав?
Собака несподівано гавкнув. Неначе заперечив.
– Думаєш, я про палицю ковбаси нічого не зрозумів? Випадково загубилася в холодильнику ?! Ага, як же. Ти – брехунчик, яких ще пошукати!
Собака встав в повний зріст, винувато відвернув морду від читаючого чоловіки і гавкав. На обличчях присутніх з’явилася усмішка.
– Брюсе, я здогадуюся, що ти влаштуєш після того, як я піду. Ми з тобою ніколи не розлучалися. Але зрозумій, я не там, де ти думаєш мене поклали, я в твоїх думках, спогадах, в очах моїх дітей, онуків і, навіть, в недолугого Вікторі. Еее, стривайте, а чому я відразу недолугим став ?!
– Читай далі! – сказала жінка.
– Брюсе, я тобі наказую виконати наступну команду! Моя остання просьба тобі, якщо хочеш!
Собака насторожився.
– Охороняй! Охороняй мою сім’ю. Особливо внучку мою. Виконаєш? Знаю, що виконаєш. Ну бувай. Ще побачимось.
Брюс повільно підійшов до дівчинки. Дівчинка присіла і обняла його. Він лизнув її в щоку і попрямував в сторону машини.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
