Нам пощастило більше, ніж багатьом молодим сім’ям, у чоловіка у власності була однокімнатна квартира, що дісталася йому від бабусі по батькові. Поки чоловік холостякував, то постійно там не жив, іноді ночував тільки і все. Та й навіщо йому було морочитися, якщо в квартирі батьків у нього була окрема кімната і повний холодильник домашньої їжі.
Коли ми зрозуміли, що у нас все серйозно, то Семен запропонував нам з’їхатися і спробувати жити разом. Я погодилася. Квартиру привели в порядок і стали жити. Коли подали заяву в ЗАГС, вирішили, що весілля гуляти не будемо, а на ці гроші краще зробимо ремонт. Квартира була не в кращому стані.
Свекруха вже на цьому етапі почала сипати непрошеними порадами. Я обрала шпалери, тому що Семі до лампочки, які вони будуть, а його мамі не подобається, нехай би просто сказала, що не подобаються, та й по всьому. Але вона повторювала постійно: “поміняйте-поміняйте”.
Мої кулінарні здібності маму чоловіка теж не влаштовували. Я звикла готувати на кілька днів вперед, тому що з роботи ми з чоловіком поверталися годині о сьомій, готувати було ніколи, ну і сил вже не вистачало. А свекруха завжди стверджувала, що потрібно готувати свіженьке, а я просто вигадую, що не можу.
– Картопельку посмажити, котлеток п’ять штучок скрутити та салатик порізати – теж мені, справ!
Якщо перший час я намагалася не нагнітати обстановку і не сперечалася зі свекрухою, то потім мені просто набридло. Ну скільки можна? Ходить і ходить, бурчить і бурчить. Стала я їй відповідати, що мамі чоловіка дуже вже не сподобалося.
Коли вона принесла якесь коричневе покривало нам на диван, я акуратно його склала і повернула назад.
– У нашому будинку цій речі місця немає не місце. Не приносьте нам таке, будь ласка, – намагаючись зберігати спокійний тон сказала я.
– Це не ваш будинок, а будинок мого сина! – заявила свекруха і повернулася до Семена. – Ти нічого не хочеш сказати?
Семен в наші стосунки не ліз, тому просто пішов на кухню. Він в принципі людина спокійна. Свекруха звузила очі, але цей раунд залишився за мною, вона разом з покривалом відчалила з нашого будинку.
А потім почалося щось незрозуміле. Вона приходила щодня, лізла під руку, постійно критикувала і журилася, що син зробив такий невдалий вибір. Коли я говорила, що в своєму будинку я і без неї розберуся, вона тільки посміхалася.
– Це не твій будинок, це будинок мого сина, так що то я маю право висловлювати свою думку! Варто тобі послухати, раз мама не навчила.
Коли я вже готувалася просити чоловіка це припинити раз і назавжди, він вирішив діяти сам. В один з прекрасних днів він після чергового зауваження його мами в мою адресу він не витримав:
– Це мій будинок, це моя дружина, вона тут господиня, а ти гостя. Тому відтепер ти сюди приходиш тільки на запрошення і тримаєш свою думку при собі, поки у тебе не попросять поради. Не виконаєш мого прохання – не приходиш взагалі, – сказав він таким крижаним тоном, якого я від нього ніколи не чула.
Свекруха спочатку застигла, потім скинула заціпеніння, блиснула на мене очима і мовчки пішла. Я на той момент чоловіком пишалася неймовірно – він захистив мене перед своєю матір’ю.
Багато років відтоді минуло. Скоро нам доньку заміж видавати, а свекруху я й досі не бачила. Знаю, що у неї негаразди зі здоров’ям і потрібен догляд. Чоловік найняв жінку, яка ходить до неї щодня. Запитуєте, чому не я це роблю? Так чоловік і не дозволяє. Каже, щ чим далі тим і рідніші зі сторони його мами нічого не змінилось, лиш складніше все стало.
А мені сумно. Прошу чоловіка аби хоч колись узяв мене з собою їдучи до неї, а той ну ні в яку. Каже, я лиш опечалюсь. Невже так ніколи і не помиримось? Камінь на душі лежить. Дуже хочу помиритись з цією жінкою, але чи варто?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.