Шкарпетки щомісяця закуповувалися великою партією, і щовечора армія чорних бавовняних грудочок поповнювалася новими бійцями.
Щоправда, іноді, у Юри траплявся «напад попелюшки», шкарпетки з підлоги відправлялися в кошик для білизни, включався пилосос. Але це було вкрай рідко, в основному до приїзду мами, яка з дитинства лаяла Юру за безлад.
Ось так жив собі чоловік, не тужив, не турбувався через дрібниці.
Тільки одного разу з’явилася у його квартирі Юлечка. Та не одна, а в компанії з миючими засобами та ганчірками. Юрі було начхати на цю веселу компанію, що зайняла всі кути у ванній. Він покохав Юлю.
Вона була першою жінкою, якій Юра зранку не викликав таксі. Першою жінкою, якій він приніс каву в ліжко і посмажив яєчню. Першою жінкою, яку він впустив у свій будинок і у життя.
З пилом Юля впоралася швидко. Але шкарпетки… Перемогти військо чорних грудочок навіть їй виявилося не під силу.
Вона вигрібала їх з-під комп’ютерного стола і з-під кухонного теж. Немов шпигуни, шкарпетки ховалися за шторами та під ліжком. Навколо крісла, на яке Юра кидав джинси та светр, теж було багато шкарпеток.
— Зайчику, ну, будь ласка, зняв шкарпетки, кинь у кошик.
— Хай йому грець, Юро! Ще раз кинеш шкарпетки на килим, чимось микну!
Нічого не допомагало.
І навіть:
— Вибирай або я, або шкарпетки, — вистачало від сили на кілька днів.
Якось, виявивши під диваном черговий зморщений екземпляр, Юля завила від безсилля. Шкарпетки остаточно перемогли кохану свого господаря.
Залишалося одне – змиритися. Це було вище її сил. Однак не розлучатися ж їм через шкарпетки!
«Ще побачимо хто кого» — вирішила молода господиня і замовила собі велику партію дешевих панчіх.
Червоні, біленькі, в сіточку панчохи то там, то тут почали з’являтися на підлозі. Чорні шкарпетки, немов нінзя, ховалися по закутках і загалом були не такі помітні. Панчохи розцвіли по всій квартирі яскравими веселенькими квіточками.
— Чому це у нас скрізь твої панчохи валяються?
— А що таке?
— Та нічого. Просто якось не звично.
— Нічого, звикнеш.
Через тиждень:
— Люба, жарт з панчохами затягнувся. Он їх уже скільки.
— Нічого, нехай лежать. Вони ж не заважають.
Через місяць:
— Юлю, мене від твоїх панчох вже нудить, скільки можна?
Минуло ще кілька днів.
— Або я, або панчохи!
Жінка з незворушним виглядом продовжувала фарбувати нігті на ногах.
Тоді Юрко пішов у ванну, взяв кошик, урочисто поставив у центр кімнати і почав скидувати в нього панчохи та шкарпетки.
Деякі снаряди потрапляли точно в ціль. Тоді Юрко кричав: «Ага!» і радів, як баскетболіст, який кинув триочковий. Інші пролітали мимо і збиралися навколо кошика в строкаті купки.
Нарешті робота була закінчена. Немов великий полководець, Юра оглянув поле битви і поважно сказав:
— Так от!
Відтоді в їхньому житті запанували мир і спокій. Юрко кидав шкарпетки в кошик. Щоправда, із п’яти пар лише одну, дві. «Це вже добре,— думала Юля. — Перший етап трансформації пройдено. Незабаром неандерталець стане людиною»
На Новий рік у них зібралася гучна компанія. У квартирі пахло чистотою. Ошатна ялинка блищала новенькими іграшками. Святковий стіл хвалився гарним посудом та незвичайними стравами.
Друзі вітали Юру та Юлю з одруженням, усім було весело та добре.
— Допоможи мені з гарячим, Юрчику.
Вони дістали м’ясо з духовки, почали розкладати разом на красиву тарілку.
— Юль, дивись.
У дальньому куточку, між холодильником і стіною лежали зім’яті біла панчоха та чорна шкарпетка.
— І як я їх не помітила, — сказала Юля і потяглася за мітлою.
— Не чіпай, хай лежать. Вони як два голуби, чорний та білий.
— Та ти романтик, Юрчику, — засміялася Юля і поцілувала чоловіка. — Гаразд, нехай лежать, на щастя. Хутко неси гаряче, бо стине.
Вранці серед інших подарунків Юра знайшов теплі в’язані шкарпетки, а Юля – красиві панчохи з бантиками.
Фото ілюстративне.
