До слова запросили маму нареченого і коли та почала в залі раптом запала напружена тиша. Зрештою, такого навіть тамада не витримав і вимкнув мікрофон. Однак, Ольга Дмитрівна була не з тих, хто так просто здається.
Як же бідкалась Ольга, що син у сорок а досі пари не має. Був її Олег і гарним і статним і розумним, а треба ж такого – досі не одруженим.
Звісно, зустрічався він з дівчатами, інколи навіть у дім матері для знайомства приводив, та все якось не серйозно і не на довго. З Даринкою, навіть прожили разом пів року, аж доки дівчина за кордон на заробітки їхати не надумала. Олег не підтримав, залишився чекати, але Даринка не повернулась.
А тут, на роботі новій він із Галиною познайомився. Вродлива, за словом до кишені не полізе, говірка і завжди із посмішкою на обличчі. Чи не вперше в житті Олег таки закохався:
— Не знаю, як сина тепер урятувати, – плакалась подругам Ольга Дмитрівна, – Скільки довкола дівчат хороших, а йому на Галині світ клином. Два місяці зустрічаються, а вже, – хлипає, – Вже й весілля ось, бо пані при надії.
Весілля робили батьки Галинки, адже Ольга Дмитрівна одразу заявила, що то намарне витрачені кошти:
— Я тричі заміж виходила. І що? Мені щоразу весілля грати? Та я б розорилась.
Але справжньою “родзинкою” свята стало слово матері нареченого. Увесь день вона була осторонь і явно не в захваті від дійства. Голосно зітхала і жалілась чоловіку то на не смачну їжу, то на не достойний зал:
— Ну вже, як про мене згадали, – почала вона свою “вітальну” промову, – Так я вам скажу, а оператор запише, що нічого із цього всього не вийде. Такі гроші спустили, а вони чи й рік проживуть.
Тамада вимкнув мікрофон і щось говорити почав, але Ольга Дмитрівна була не тією пані, що так просто здається. Підійшла до столу і вже сину і невістці продовжила:
— Та не пара ви, зрозумійте. Ти Олеже достойний не цього, – обвела поглядом зал ресторану. – Ростила тебе, душу вклала, надію мала, а ти так мене підвів.
Тоді наречений сам вивів маму із ресторану і більше того, зник на добрих три години із власного весілля, бо ж повіз батьків додому.
— Таки не буде у них сім’ї, – сказала голосно бабуся нареченої. – Ну, але погуляймо на славу, а там видно буде.
Ольга Дмитрівна усіма правдами, а частіше, неправдами, таки домоглась, аби син ще до появи її онука вже був біля неї. Ходила і вихвалялась подругам тим, що таки врятувала свою дитину.
Відтоді минуло 15 років і нещодавно я зустріла Галинку у рідному селі. Рум’яна, все така ж симпатична і весела. У неї вже четверо діток у другому шлюбі. Живуть із чоловіком гарно, мають власний магазин. Коли ж запитала чи підтримує зв’язок перший чоловік із старшим сином вона відповіла:
— Ой, та щоденно. Бачиш, не стало вітчима колишнього чоловіка а Ольга Дмитрівна на вулиці опинилась. Вона ж не дружина йому була, а в того власні діти. Пожили вони з Олегом на орендованій квартирі, та швидко не стало свекрухи. А Олег же сам ні їсти зварити ні шкарпетки випрати. Та й за комір він заливати останнім часом гарно. Син прийшов якось і каже, що тата виселили і він у під’їзді живе. Ну а я що? Душа не з каменю, та й нам ніби, як у магазин помічник потрібен. Вантажник він у нас, і прибиральник при магазині. Платимо зарплатню, я їсти щодня приношу, а він у комірці собі живе. Ну не покинути ж його? Та й сину він батько.
От цікаво, а якби Ольга Дмитрівна не втручалась, склалась би доля її сина? Та й чи знає хто хоч один приклад коли от такий син мамин, життя прожив щасливо вже, як матері не стало?
Автор Анна К.
Головна картинка ілюстративна.
