fbpx
Історії з життя
До травня Він не дочекав якогось місяця. Несподівано. На прощання не їздила. Бо хто вона йому, щоб її сповістити? Дізналася випадково. Відтоді — сниться. Щоразу — так само. Наче біжить Він за нею по смарагдовій блискучій траві

— ТАЇСО-О-О-О!!! Зачекай, не тікай!..

Ага, в обидві жмені! Таїса — якраз та, що її доженеш! У неї найкращі в класі оцінки з фізкультури. Ніхто її випередити не може.

— …Зажди, щось скажу!..

Зараз! Трава слизька після дощу, але вона прудкіше од вітру по ній!..

Ось і берег. Тепер — городами. Хух… Сховатись за повіткою, трохи відхекатись. Що? Чого це так тихо? Їй-бо, зачаївся, щоб виманити зі схованки, а потім…

Та де ж він урешті? Таїса обережненько визирає з-за облупленої повітки. Її розчаруванню немає меж!.. Як? Просто розвернувся й пішов? Вирішив, що не дожене? Дівчина з досадою впирається спиною в глиняну стіну. О, як це не схоже на відчайдушну «хлопчурку» (так прозивали її вдома і в школі) Таю — сльози так і бризкають з очей…

Ну чого? Чого воно так? От як байдужий тобі хлопець — то цілісінький день можеш із ним теревенити! Перша його зачіпаєш, жартуєш і навіть ті, як його… бісики дурнуваті йому пускаєш!..

А коли він тобі милий… Слова зникають… За зуби чіпляються, застрягає… Зате ноги — от чом не потерпли?! — несуть світ за очі — подалі від кохан… ох… і зізнатися соромно! Ну чого, а може, від чого вона тікала?

…Звісно, Таїса вийшла заміж не за Нього. Чоловік — гріх нарікати, як-не-як, тридцять п’ять років разом… У згоді та спокої…

Цього травня буде річниця закінчення школи. Попередні рази якось то вона захворіла, то Він не приїхав… Теперечки домовились, що заявляться всі. Сорок років промайнуло після їхнього незабутнього 10-А…

Нині, коли Таїса за словом до кишені не лізе — кращої дотепниці-щебетухи не знайдеш на всеньке село, — нарешті вона скаже! Скаже, як підлітком холола й воскресала від кожного погляду, кожного слова й кожної думки про нього. Як довго його любила, як іще й досі при будь-якій згадці про нього обдає то холодом, то жаром… Про повітку, до якої тікала здуру, теж розкаже!

…До травня Він не дочекав якогось місяця. Несподівано. На прощання не їздила. Бо хто вона йому, щоб її сповістити? Дізналася випадково. Відтоді — сниться. Щоразу — так само. Наче біжить Він за нею по смарагдовій блискучій траві…

— Таїсо-о-о-о!.. Зачекай!

Ноги Таїсині, спасибі їм, стають як ватяні. Таїса мовби й біжить, а мовби уже й не біжить. І ніби не чує, але й дослухається:

— Скажи, хлопчурко, ти мене теж любила, га? Ну зізнайся, Таїсо!..

Вона признається: язик не німіє і готовий відповідати!

…На цьому місці сон завше уривається.

Автор – Марина ПАВЛЕНКО..

За матеріалами – Вербиченька.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!