Добре, що мама мене переговорила, бо я хотіла одразу чоловікові очі відкрити на його забаганки. Ні, одне діло мріяти, але інше – з сімейного бюджету стільки грошви віддати, бо йому захотілося!

– Доню, будеш перечити, то залишишся без чоловіка, – казала мені мама, – Він сам має дійти думки, що йому те щастя не треба.

Ми з Олегом двадцять п’ять років разом, вже пенсія на носі, готуємося до неї кожен по-своєму: я стараюся вберегти свою зовнішність, тому інтенсивно ходжу до косметологів і в басейн, а мій чоловік… Ні, треба розповісти з самого початку звідки у нього та забаганка в голові з’явилася.

Ми два роки тому женили старшого сина і він пішов у прийми, там доволі великий будинок, але цей будинок в селі. Молоді працюють в місті, але не захотіли жити в місті, бо мають машину і спокійно собі доїжджають на роботу, тобто тут проблем нема ніяких, а плюсів дуже багато – свіже повітря, домашня їжа, можливість в майбутньому ростити дитину і мати підмогу в вигляді сватів.

Свати дуже такі щирі люди і не раз нас запрошували до себе, особливо кликав сват мого Олега на рибалку.

І ось тут мій чоловік запалився – хоче хату в селі аби на літо приїжджати та жити.

– А що,- каже мені, – не пектися все літо тут в місті на сонці, а там прохолода, річка, ліс.

– Я не хочу комарів, роботи і без ванної людської!

– Та ми купимо таку хату, де буде ванна!, – казав Олег і в вільний час те й робив, що дивився на пропозиції щодо продажу біля річок і озер.

І таки знайшов на свою голову і мою.

– Оксано, за копійки таку хату продають! Треба вже їхати і брати.

Я відтягувала той час як могла, бо я не хочу працювати біля хати, адже вона тільки на вигляд нічого. А що там всередині? Але мама моя сказала, щоб я погодилася, бо я й так чоловіка не перераджу, а як забороню йому мати таку іграшку, то буду мати клопіт в родині.

Поїхали ми туди, обійстя занедбане, хата з вигляду нова, але всередині все затхле, старе, пічне опалення.

Чоловік сяє, як нова копійка і дає згоду! Я мало там не впала, як такі гроші на свою мрію, якщо я на свої потреби маю набагато меншими обходитися? Купив.

Поїхали ми всі те подвір’я до ладу приводити, хату провітрювати, все мити… Наробилися так, що вже їсти ті шашлики не було сили. А це тільки початок робіт. Сонце пекло безперестанку і у мене вискочили веснянки і те, скільки я грошей витратила на всілякі процедури аби їх не було, то все пішло коту під хвіст.

Де мій манікюр, моя зачіска, моя ніжна шкіра? Ви зрозуміли де.

А це ж треба й до хати купити нові ліжка, якусь шафу, бо в тут стару страшно щось покласти, бо шашіль з’їсть.

– Отут альтанку поставимо, отут гойдалки, тут ти посадиш квіти, тут малину.., – чоловік мріяв на всі гроші, а мені аж ноги терпли, бо до того часу скільки тут треба здоров’я лишити?

Аж ось прийшов до нас сусід зі своєю жінкою знайомитися, Олег все показує, тішиться, а той і каже:

– А що з дахом? Не затікає? А підвал як, не набирає води?

Чоловік очима закліпав, бо де на таке дивився. Сусід з ним на горище – а там дах світиться! З дерева одна тирса. В підвалі так само видно, що вода підходить і навіть гриб в хаті сусід знайшов.

– Та треба на таке дивитися, але ви гроші маєте, то все відремонтуєте.

І знаєте що? З кожним дзвінком до майстрів щодо даху, щодо свердловини, щодо гриба, все це стирало усмішку з лиця чоловіка, бо то виходило на добру копійку!

Продав він ту хату, навіть дешевше, ніж брав, але я вже нічого не казала і забув він за дачу – ось для мене головне, бо будуть мені гроші і на крем і на відпочинок в санаторії, а не на грядці горбатитися!

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота